КНИГА ІОВА

• Заговорив Іов і мовив:
• «Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі!
• Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати?
• Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою
• та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами.
• Та чи я говорю - не притихає біль мій, | чи мовчу - він мене не покидає.
• Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає.
• Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою.
• Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене,
• роззявили на мене свою пащу, | у з.іевазі б'ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом.
• Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув.
• Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив.
• Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає.
• Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене.
• Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох.
• Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, -
• хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста!
• Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику.
• Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах.
• Думки мої глибокі - мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози.
• О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім!
• Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»