СВЯТЕ ПИСЬМО
КНИГА ІОВА
17. Іов нарікає далі
- «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила.
- Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі?
- О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене?
- Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору.
- Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть.
- Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі.
- В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються.
- Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника.
- Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу.
- Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами!
- Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця
- з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько.
- Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль.
- Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати!
- Де ж тут моя надія? | І щастя моє. - хто його бачив?
- Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»
ПІДТРИМАЙТЕ ДИВЕН СВІТ
Разом ми можемо більше! Зробіть свій внесок у розвиток нашого
проєкту.
проєкту
