КНИГА ІОВА

• Заговорив Іов і мовив:
• «Вважайте, слухавши, на моє слово, | і нехай воно втішить вас.
• Стерпіть мене, я буду говорити; | як виговорюся - насміхайтесь.
• Чи ж то на людину моя скарга? | Як тут не бути нетерплячим?
• Вважайте ж мені: ви вжахнетесь, | затулите рукою уста ваші.
• Я сам, коли подумаю про те, здригаюсь, | і моє тіло охоплює тремтіння.
• Чому живуть оті нечестиві, | старіються та й ще багатіють?
• Їхні діти гараздують перед ними, | нащадки їхні ростуть у них перед очима.
• Домівки їхні від страху безпечні, | і бича Божого нема над ними.
• Їхній бик запліднює, не знемагає; | корова їхня телиться, не скидає.
• Вони пускають бігати дітей своїх, мов овець, | й малеча їхня гарцює.
• Виспівують під бубон та під цитру, | і веселяться під сопілки голос.
• Провадять дні свої у щасті, | і сходять до Шеолу в мирі.
• А, проте, Богові казали: „Відступи від нас! | Доріг твоїх не хочемо ми знати!
• Що він таке, отой Всемогутній, щоб нам йому служити? | І що за користь нам його благати?"
• Чи ж їхнє щастя не в них у руках? | Чи ж рада злих від нього не далека?
• Чи, може, світло у безбожних раз-у-раз гасне | і падає на них нещастя? | Чи часто у своєму гніві він їх губить,
• так, що вони стають, немов солома перед вітром, | немов полова, що її здіймає вихор?
• А, може, Бог зберігає його кару для його дітей? | Ні! Нехай відплатить йому самому, щоб сам теє відав!
• Нехай побачить власними очима своє горе, | і з гніву Всемогутнього хай вип'є!
• Яка йому журба про дім свій після нього, | коли число місяців у нього пораховане?
• Чи то ж нам Бога знання вчити, | коли він судить щонайвищих?
• Один умирає повний сили, | повнотою щасливий та безпечний.
• Стегна у нього повні ситі, | кості його набиті шпигом.
• А другий умирає наболілою душею, | не скуштувавши щастя.
• Разом лягають у порох, | їх черва вкриває!
• Я знаю добре думки ваші | та замисли, що проти мене куєте.
• Ви кажете: Де дім вельможі? | Де намет, що грішники у ньому жили?
• Хіба ви не питали тих, що у світах бували, | над досвідом їхнім не розмишляли,
• що в день біди лихий щаджен буває, | що у день гніву він веселий?
• Хто йому закине його поведінку ввічі, | і те, що він накоїв, хто йому відплатить?
• Коли ж його внесуть на цвинтар, | над гробом своїм він чатує.
• Скиби землі йому солодкі. | За ним ідуть усі люди, а перед ним - нема й ліку!
• Що вони варті, ваші втіхи марні? | Таж відповіді ваші - лиш омана!»