КНИГА ІОВА

• «Чому Всемогутній не затаїв часи, | а ті, що його знають, днів його не бачать?
• Безбожники пересувають межі, | отару й чабана займають.
• Відводять осла в сиротини, | беруть у заклад вола вдовиці.
• Убогі поступаються з дороги, | усі пригноблені в краю мусять від них ховатись.
• Мов дикі осли в пустині, | вони виходять на роботу, | шукаючи запопадливо їжі, а ввечорі - немає дітям хліба.
• Жнуть на чужому полі, | виноград грішника збирають.
• Голі вони ночують, без одежі, | не мають чим накритись, коли холодно.
• В горах на дощі мокнуть, | за браком сховку туляться до скелі!
• Сиріт від грудей відривають, | беруть у заклад дитину в бідних.
• Голі блукають, без одежі, | і голодні зносять снопи.
• Вичавлюють між мурами олію, | спраглі, топчуть виноград у точилі.
• З міста чути людей стогін, | душа смертельно поранених кличе на допомогу, | та Бог не чує їхньої молитви!
• Є поміж ними й вороги світла, | які шляхів його не знають, | стежками його не простують.
• Удосвіта стає убивник, | убиває бідного й сіромаху, | вночі бродить злодюга.
• Око перелюбця пильнує, коли смеркне. | Він думає: Ніхто мене не бачить, | і кладе собі на вид запинало.
• В пітьмі підкопують домівки, | а вдень замикаються, | не знають світла.
• Тінь смерти то для всіх них ранок; | коли ж він зійде, жах їх огортає.
• Вони від дня втікають; | маєтність їх на землі проклята, | в їх виноградниках не завертає виноградар.
• Посуха й спека пожирає сніжну воду - | так грішника Шеол хапає.
• Утроба, що його родила, його забуває, | черва собі солодко ним пасеться, | не згадується більше його ім'я; | так кривда, неначе деревина, ломиться.
• Він чинив зло безплідній, що не родить; | він не чинив добра вдовиці!
• Та той силою своєю хапає дужих, | встає, і він життя непевний.
• Забезпечує його й дає опору, | та Господні очі за його путями стежать.
• Вони ледь-ледь піднесуться, - і вже в'януть, | немов зірвана мальвія, | немов головки колосків зів'ялих.
• А як воно не так, то хто мене спростує, | на ніщо оберне мою мову?»