КНИГА ІОВА

• «Срібло має жилу початкову, | золото - також місце, де його очищують.
• Залізо з землі добувають, | розтоплений камінь стає міддю.
• Людина кладе край пітьмі, | розшукує до крайньої межі | - каміння темне, чорне.
• Люди з світлом пробивають копальню, | де стопи не залишили пам'яті, | - зависають на далекому відлюдді.
• Земля, що з неї хліб родиться, | під сподом, мов вогнем, розрита: -
• місце сафірового каміння | та золотого пороху.
• Стежки туди не знає хижа птиця, | і око яструба її не бачить.
• Її не топчуть звірі дикі, | лев по ній не проходить!
• Людина на кремінь кладе свою руку, | перевертає шкереберть гори.
• У скелях прорубує рови, | усе дорогоцінне бачить його око.
• Досліджує джерела рік, | виносить сховане на світло.
• А мудрість звідкіля береться? | Де розумові місце?
• Ніяка людина її путі не знає, | і не знайти її в землі живих.
• Безодня каже: Вона не в мені! | Та й море мовить: Не у мене!
• Її й за щире золото не придбати, | ані сріблом її не можна оцінити.
• Її не можна оцінити золотом офірським, | ані оніксом дорогоцінним, ані сафіром.
• Ні золото, ні скло не можуть порівнятися з нею; | її не виміняти за щирозлотний посуд.
• А про коралі та кришталь і згадувати нічого! | Здобувати мудрість важче, ніж перли.
• Їй не рівня топаз етіопський, | ні щирим золотом її не оцінити!
• Звідкіль, отже, береться мудрість? Де розумові місце?
• Вона від зору всього живого скрита, | і схована від птиць небесних.
• Погибель і смерть кажуть: | До наших вух дійшла про неї чутка, -
• але лиш Бог до неї знає стежку, | він знає її місце.
• Бо він аж на край світу бачить, | на все, що є під небом, поглядає.
• Коли він призначав вагу вітрові | і давав міру водам,
• коли встановлював закон дощеві, | дорогу гуркотові грому, -
• тоді її угледів, облічив, | усталив її, добре її розслідивши.
• А людині сказав: Страх перед Господом - це мудрість, | берегтися зла - це розум!»