КНИГА ІОВА

• І повів Іов далі свою мову і сказав:
• «О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, | як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,
• коли над головою в мене сяяв його світич, | коли при його світлі я ходив у пітьмі!
• Такий, як за днів осени моєї, | коли Бог вітав над моїм наметом,
• коли Всевишній був іще зо мною | і круг мене були мої діти;
• коли у молоці купались мої ноги, | і скеля точила потоками олію!
• Як я, було, виходив до брами в місті, | встановлював мій ослін на майдані,
• хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, | старі ж уставали - і залишалися стояти.
• Вельможі стримувались від розмови, | на уста клали собі руку.
• І голос старшин тихнув, | язик їхній прилипав до піднебіння.
• Вухо, що мене чуло, мене хвалило; | око, що мене бачило, свідчило про мене.
• Я бо рятував убогого, що кликав, | і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.
• Хто гинув, того благословення сходило на мене, | і серцю вдовиці я давав відраду.
• Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; | право моє було, мов мантія і корона.
• Я був сліпому оком, | кульгавому я був ногами!
• Я батьком був для вбогих, | я розглядав невідомого справу.
• Я торощив щелепи злому, | з зубів у нього виривав здобич.
• Я думав собі: Умру старим! | Днів моїх, як піску, буде багато.
• Мій корінь буде при воді відкритий, | роса у мене на галуззі заночує.
• Слава моя завжди буде відновлятись, | лук мій зміцніє в руці у мене.
• Вони мене слухали уважно | -замовкали, коли я їм радив.
• По моїй мові не говорили більше, | - крапля по краплі спадало на них моє слово.
• Вони, мов на дощ, на мене чекали, | і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.
• Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, | - веселости з мого обличчя не проганяли.
• Я призначав дорогу їм, я був їм головою. | Я жив, неначе цар при війську; | куди б я їх тільки вів, - ішли за мною.»