BG

СВЯТЕ ПИСЬМО

КНИГА ІОВА

3. Іов гірко скаржиться

  • Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.
  • Він почав говорити й мовив:
  • «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік!
  • Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним,
  • нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить.
  • А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить!
  • Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає.
  • Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана.
  • Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить,
  • тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила.
  • Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув?
  • Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди?
  • Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій
  • з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили;
  • або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом;
  • і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу.
  • Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені,
  • там же спокійні в'язні, | не чують крику посіпаки.
  • Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний.
  • Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко?
  • Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів;
  • тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину!
  • Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо?
  • Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги,
  • бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.
  • Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»