КНИГА ІОВА

• «Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились!
• І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба?
• Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям?
• Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?
• Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом?
• Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність!
• Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма,
• то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!
• А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, -
• то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею!
• Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає,
• вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту.
• Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною,
• то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я?
• Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?
• Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці?
• Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина?
• Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї!
• Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись,
• хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся?
• А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, -
• то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя!
• Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись!
• Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти - моя безпека,
• коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши,
• коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць,
• і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, -
• це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі.
• Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, -
• я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном?
• Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом?
• Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері.
• Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби,
• боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?
• О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!
• Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе.
• Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього!
• Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни,
• бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, -
• то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю - бур'ян!»