КНИГА ІОВА

• І знову Елігу взяв говорити:
• «Зажди но трошки, і я тобі з'ясую, | бо ще чимало можна сказати про Бога.
• Сягну знанням моїм далеко | і визнаю Творцеві моєму слушність.
• Воістину в словах моїх нема неправди, | і звершений знанням стоїть біля тебе.
• Так! Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем.
• Він не дає грішникові жити, | він бідолашним чинить правосуддя,
• і праведника не позбавляє права. | Він царів ставить на престолі, | саджає їх назавжди! Але що загорділи,
• тому вони закуті в кайдани, | обплутані мотуззям нужди!
• Він виявляє їм діла | й переступи їхні, бо вони загорділи.
• Він відкриває їм вухо на навчання, | від беззаконства велить відвернутись.
• І як вони послухаються, почнуть йому служити, | то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі.
• А коли не послухаються, то пройдуть через Яму | і пропадуть у невіданні.
• Щождо лукавих серцем, що гнів свій зберігають, | і що не звали на допомогу, коли їх в'язано,
• то їхня душа загине замолоду, | життя їхнє - між розпусниками.
• Він бідного рятує власною його бідою | і в злиднях об'являється для його вух.
• Отож і тебе він вирве з пащі скрути, | її тобі заступить достаток щедрий, | і стіл твій буде повен туку.
• А наповнишся нечестивими осудами, | то спіткають тебе суд і розправа.
• Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком | і щоб дар великий не збив тебе з дороги!
• Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть? | Або твоєї сили всі потуги?
• О, не бажай тієї ночі, | коли народи з своїх місць ізникають!
• Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди: | тим бо й випробувано тебе стражданням.
• Бог, справді, силою великий, | і хто такий учитель, як він?
• Хто йому вкаже його дорогу? | Хто скаже: Ти дієш кривду.
• Тож пам'ятай: ти маєш величати його діло, | яке оспівують люди.
• Усі люди над ним розважають, | кожний здалека дивиться на нього.
• Так! Бог великий, не нам його збагнути! | Число його років не має ліку.
• Він притягає води краплі | і прочищує їх на дощ у парі;
• спускають його хмари, | і на натовп людей виливають.
• Хто зможе зміркувати, | доки сягають хмари | або гуркіт грому у його наметі?
• Він розстелює над ним свій оболок | і вкриває вершини гір.
• Ними годує він народи, | дає поживу подостатком.
• Він бере блискавицю обома руками, | велить їй бити у ціль.
• Він нею чабана попереджає, | та й скот, що нюхом чує бурю.»