КНИГА ІОВА

• Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
• «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?
• Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.
• Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.
• Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!
• Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність?
• Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?
• Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.
• Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають.
• Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.
• Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.
• І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,
• серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.
• Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,
• і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.
• Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:
• Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?
• Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,
• оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.
• Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.
• Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»