КНИГА ІОВА

• «Марна була б твоя самовпевненість: | уже самий вигляд його валить на землю.
• Хіба він не страшний, коли його збудити? Хто може перед ним устоятись?
• Хто був напав на нього й зоставсь цілим? | Ніхто у цілій піднебесній.
• Не промовчу й про його члени, | і розповім про його силу незрівнянну.
• Хто підняв колинебудь перед його одежі? | Хто пройшов крізь його подвійний панцер?
• Хто відчинив ворота його пащі?! Кругом зубів його страх!
• Спина його - щитів шереги, | замкнених щільно, мов камінною печаттю.
• Один до одного пристає тісно, | так, що між ними повітря не проходить.
• Кожен до кожного щільно прилипає, | вени зрослись докупи нероздільно.
• Чхне він - аж заблисне,| очі у нього, немов вії світанку,
• З пельки у нього вилітають смолоскипи, | вискакують огненні іскри.
• З ніздер у нього дим виходить, | мов з казана, що на вогні парує.
• Своїм подихом він запалив би вугілля, | з пащі у нього полум'я виходить!
• У його шиї сидить сила, | поперед нього жах стрибає.
• М'язи на його тілі грубі; | як натиснути на них, - не подаються.
• Серце його тверде, мов камінь, | тверде, мов спід у жорнах!
• Як він устане, на хвилі страх надходить; | морські буруни геть утікають.
• Меч ударить його й одскочить, | також і копіє, спис та стріла.
• Залізо йому - солома, | мідь - дерево трухляве.
• Вистріл з лука не спонукає його до втечі, | каміння з пращі - то йому полова.
• Ціп йому, мов стеблина, | а свисне спис, то він собі сміється!
• Під ним - черепки гострі; | неначе борона, проходить по болоті.
• Під ним, мов у казані, кипить безодня, | йому море, мов горщик на пахощі.
• По собі він лишає світлу стежку; | глибінь стає, мов голова сива.
• Рівні він на землі не має, | він створений безстрашним.
• Він позирає на все гордо: | він цар над усіма гордими звірями!»