
СВЯТЕ ПИСЬМО
КНИГА ІОВА
41. Слово Боже (далі)
- «Марна була б твоя самовпевненість: | уже самий вигляд його валить на землю.
- Хіба він не страшний, коли його збудити? Хто може перед ним устоятись?
- Хто був напав на нього й зоставсь цілим? | Ніхто у цілій піднебесній.
- Не промовчу й про його члени, | і розповім про його силу незрівнянну.
- Хто підняв колинебудь перед його одежі? | Хто пройшов крізь його подвійний панцер?
- Хто відчинив ворота його пащі?! Кругом зубів його страх!
- Спина його - щитів шереги, | замкнених щільно, мов камінною печаттю.
- Один до одного пристає тісно, | так, що між ними повітря не проходить.
- Кожен до кожного щільно прилипає, | вени зрослись докупи нероздільно.
- Чхне він - аж заблисне,| очі у нього, немов вії світанку,
- З пельки у нього вилітають смолоскипи, | вискакують огненні іскри.
- З ніздер у нього дим виходить, | мов з казана, що на вогні парує.
- Своїм подихом він запалив би вугілля, | з пащі у нього полум'я виходить!
- У його шиї сидить сила, | поперед нього жах стрибає.
- М'язи на його тілі грубі; | як натиснути на них, - не подаються.
- Серце його тверде, мов камінь, | тверде, мов спід у жорнах!
- Як він устане, на хвилі страх надходить; | морські буруни геть утікають.
- Меч ударить його й одскочить, | також і копіє, спис та стріла.
- Залізо йому - солома, | мідь - дерево трухляве.
- Вистріл з лука не спонукає його до втечі, | каміння з пращі - то йому полова.
- Ціп йому, мов стеблина, | а свисне спис, то він собі сміється!
- Під ним - черепки гострі; | неначе борона, проходить по болоті.
- Під ним, мов у казані, кипить безодня, | йому море, мов горщик на пахощі.
- По собі він лишає світлу стежку; | глибінь стає, мов голова сива.
- Рівні він на землі не має, | він створений безстрашним.
- Він позирає на все гордо: | він цар над усіма гордими звірями!»
ПІДТРИМАЙТЕ ДИВЕН СВІТ
Разом ми можемо більше! Зробіть свій внесок у розвиток нашого
проєкту.
проєкту