BG

СВЯТЕ ПИСЬМО

КНИГА ІОВА

41. Слово Боже (далі)

  • «Марна була б твоя самовпевненість: | уже самий вигляд його валить на землю.
  • Хіба він не страшний, коли його збудити? Хто може перед ним устоятись?
  • Хто був напав на нього й зоставсь цілим? | Ніхто у цілій піднебесній.
  • Не промовчу й про його члени, | і розповім про його силу незрівнянну.
  • Хто підняв колинебудь перед його одежі? | Хто пройшов крізь його подвійний панцер?
  • Хто відчинив ворота його пащі?! Кругом зубів його страх!
  • Спина його - щитів шереги, | замкнених щільно, мов камінною печаттю.
  • Один до одного пристає тісно, | так, що між ними повітря не проходить.
  • Кожен до кожного щільно прилипає, | вени зрослись докупи нероздільно.
  • Чхне він - аж заблисне,| очі у нього, немов вії світанку,
  • З пельки у нього вилітають смолоскипи, | вискакують огненні іскри.
  • З ніздер у нього дим виходить, | мов з казана, що на вогні парує.
  • Своїм подихом він запалив би вугілля, | з пащі у нього полум'я виходить!
  • У його шиї сидить сила, | поперед нього жах стрибає.
  • М'язи на його тілі грубі; | як натиснути на них, - не подаються.
  • Серце його тверде, мов камінь, | тверде, мов спід у жорнах!
  • Як він устане, на хвилі страх надходить; | морські буруни геть утікають.
  • Меч ударить його й одскочить, | також і копіє, спис та стріла.
  • Залізо йому - солома, | мідь - дерево трухляве.
  • Вистріл з лука не спонукає його до втечі, | каміння з пращі - то йому полова.
  • Ціп йому, мов стеблина, | а свисне спис, то він собі сміється!
  • Під ним - черепки гострі; | неначе борона, проходить по болоті.
  • Під ним, мов у казані, кипить безодня, | йому море, мов горщик на пахощі.
  • По собі він лишає світлу стежку; | глибінь стає, мов голова сива.
  • Рівні він на землі не має, | він створений безстрашним.
  • Він позирає на все гордо: | він цар над усіма гордими звірями!»