КНИГА ІОВА

• Заговорив Іов і мовив:
• «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?
• Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.
• Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?
• Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.
• Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.
• Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.
• Він небеса нап'яв, сам він; | він ходить по морських висотах.
• Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.
• Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!
• Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.
• Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?
• Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!
• Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?
• Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.
• Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.
• Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, -
• він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.
• Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?
• Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об'явлю себе невинним, мене обвинуватять.
• Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.
• Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.
• А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.
• Коли якусь країну віддано в руки лиходія, | обличчя її правителів він закриває. | Як же не він - хто інший?
• І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.
• Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.
• Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! -
• то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.
• Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?
• Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,
• навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.
• Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!
• Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,
• що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.
• Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»