BG

СВЯТЕ ПИСЬМО

КНИГА ПСАЛМІВ

78. (77) Божі доброчинства: невдячність ізраїльського народу

  • Маскіл Асафа.
    Слухай, народе мій, мого навчання! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх!
  • Уста мої для приповісток я відкрию, загадки оповім з віків днедавніх.
  • Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали,
  • не затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде, хвалу Господню та його потугу, і чудеса, які він чинив.
  • Бо він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те, що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали;
  • щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й розповіли своїм дітям.
  • Щоб на Бога вони покладали свою надію, не забували діл Божих і заповіді його пильнували;
  • не були, як батьки їхні, - поріддя бунтівниче, непокірне, поріддя із серцем змінливим, якого дух був Богові невірний.
  • Сини Ефраїма, що напинають лука й стріляють, повернулися назад у день бою.
  • Союзу Божого вони не пильнували, в його законі відмовились ходити;
  • діла його й чудеса його забули, що він був явив їм.
  • Дивні діла зробив він перед їхніми батьками. в землі Єгипетській, на полі Цоан.
  • Він розтяв море й перевів їх; і води валом поставив.
  • Удень їх хмарою він провадив, а цілу ніч вогненним світлом.
  • Розсік у пустині скелі, і напоїв їх щедро, мов з безодень.
  • Він вивів із скелі потоки, і ріками пустив води.
  • Та вони знову грішили проти нього, збунтувалися проти Всевишнього в пустині.
  • І спокушали Бога в своїм серці, просивши собі до смаку їжі.
  • І проти Бога говорили й промовляли: «Чи може приготувати Бог стіл у пустині?
  • Ось він ударив у скелю, і хлинули води, і полились потоки. Чи може дати й хліба або зготувати народові своєму м'яса?»
  • Тому, почувши те Господь, розгнівавсь і запалав огонь проти Якова, і гнів проти Ізраїля піднявся.
  • Бо вони не вірили в Бога, не покладалися на його спасіння.
  • І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері,
  • і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба.
  • Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу.
  • І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня.
  • Пустив на них дощем, як порох, м'яса, і мов пісок морський, птаство пернате.
  • І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів.
  • їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання.
  • Та ще не одвернулися від своїх забаганок, ще страва була в них у роті,
  • як проти них знявся гнів Божий, і він вигубив їхніх чільних, і повалив Ізраїля юнацтво.
  • Але вони таки грішили далі, не вірили в його чудесні дії.
  • Тому він звів їхні дні нінащо, немов подув, літа їхні у погибелі раптовій.
  • Коли він бив їх, вони його шукали, і, навернувшись, розшукували Бога ревно.
  • І згадували, що Бог - їхня скеля, що Бог Всевишній - їхній Відкупитель.
  • Але вони його обманювали своїми устами, своїм язиком вони йому брехали.
  • Їхнє серце перед ним не було щире, ані його союзові вони не були вірні.
  • Та він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав він гнів свій і не вергав усього свого обурення.
  • Згадав він, що вони - лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше.
  • Скільки разів бунтувались проти нього в пустині, в пустелі йому прикрощі коїли!
  • Потім знов спокутували Бога, і Святому Ізраїля смутку завдавали.
  • Руки його вони не спогадали, ні того дня, як від гнобителя він їх визволив,
  • як появив знаки свої в Єгипті і чудеса свої на полі Цоан.
  • Перетворив він у кров їхні ріки і їхні потоки, щоб їм не дати пити.
  • Він напустив на них пеських мух, що їли їх, і жаб, що їх пожирали.
  • Віддав гусені врожай їхній, і сарані їхню працю.
  • Їхні виноградники він побив градом, смоковниці їхні - памороззю.
  • Віддав градові їхню скотину, їхні отари - блискавицям.
  • Послав на них жар свого гніву, -обурення, погрозу й напасті, юрбу посланців нещастя.
  • Він простелив дорогу гнівові своєму; від смерти не зберіг їхнє життя і пошесті віддав життя їхнє.
  • Побив усіх перворіднів у Єгипті, первістків, цвіт сили, у наметах Хана.
  • І вивів свій народ, як овець, і вів їх, як отару, пустинею.
  • Провадив їх безпечно, і вони не боялись, а ворогів їхніх покрило море.
  • Привів їх до землі своєї святої, до гір, що здобула його правиця.
  • Прогнав народи перед ними, і жеребком розпаював їм у спадщину, і оселив коліна Ізраїля в їхніх наметах.
  • Але вони спокушали й гнівили Бога Всевишнього і свідоцтв його не пильнували.
  • І відступили й зрадили, як і батьки їхні; і відвернулися, неначе лук зрадливий.
  • Розсердили його узвишшями своїми, і своїми бовванами ревнощі його збудили.
  • Почув те Бог і розгнівався, і геть Ізраїля відкинув.
  • Покинув у Шіло житло, намет, де між людьми був оселився.
  • Він видав у неволю свою силу, і славу свою - у ворожі руки.
  • Під меч видав народ свій, обурився на свою спадщину.
  • Вогонь пожер їхніх хлопців, дівчатам їхнім не співано весільних.
  • Священики їхні під мечем упали, - і не плакали вдовиці.
  • Тоді Господь мов зо сну пробудився неначе витязь, вином одолілий.
  • І ворогів своїх відбив назад, завдав їм вічного сорому.
  • І погордував Йосифа наметом, коліна Ефраїмового більш не вибрав.
  • Але Юди коліно вибрав, гору Сіон, котру собі вподобав.
  • І збудував, мов небо свою святиню -як землю, що заснував її повіки.
  • І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від кошар овечих.
  • Від дійних овець його покликав пасти Якова, народ свій, та Ізраїля - свою спадщину.
  • І пас він їх у правоті серця свого, і вправними руками їх провадив.