ПРИПОВІДКИ

• Мій сину! коли ти мої слова приймеш | і мої заповіді заховаєш у себе,
• вухом твоїм уважаючи на мудрість, | схиляючи до правди твоє серце,
• о так, коли ти розум зватимеш до себе, | з закликом звернешся до розсудку,
• коли шукатимеш його, як срібла, | коли розшукуватимеш його, як схований скарб,
• тоді ти збагнеш острах Господній, | тоді знайдеш пізнання Бога.
• Господь бо дає мудрість, | і з його уст виходить знання й розсудливість.
• Він для праведних зберігає допомогу; | він щит для тих, що ходять чесно.
• Він стежки правоти пильнує, | він береже дорогу своїх вірних.
• Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, | прямодушність і всяку путь добру,
• бо мудрість увійде в твоє серце, | знання буде відрадою душі твоєї.
• Обачність буде сторожити над тобою, | і розум тебе берегтиме,
• щоб від путі лихої тебе врятувати, | від чоловіка з розбещеним язиком,
• від тих, що праві стежки покидають, | щоб темними дорогами ходити;
• від тих, що раді зло чинити | й що кохаються в розбещеності зіпсуття,
• яких стежки криві, | і які дорогами своїми крутять;
• та щоб урятувати тебе від чужої жінки, | від незнаної з облесними словами,
• що друга своїх молодощів занехаяла, | і що Божий союз забула,
• бо її дім доводить до смерти, | її стежки до Тіней.
• Ніхто з тих, що до неї йде, більш це повернеться, | ані не досягне стежки життя.
• Тож ходитимеш дорогою добрих, | держатимешся стежок людей справедливих,
• бо праведні заселять землю | і бездоганні будуть на ній жити;
• лукаві ж будуть стерті з землі, | невірні будуть викорінені з неї.