КНИГА ПРОРОКА ЄРЕМІЇ

• Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель.
• Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу.
• До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище.
• Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися.
• Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци!
• Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства!
• Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. Лиш „Ґвалт! Руїна!" чути в ньому, передо мною постійно біль і рани.
• Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.»
• Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті.
• До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє - це їм на насміх, не до смаку воно їм.
• Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.
• Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, - слово Господнє!
• Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману.
• Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! - а миру немає.
• Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то - стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», - слово Господнє.
• Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею.
• І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати!
• Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.
• Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.
• Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.»
• Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.»
• Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.
• В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.»
• Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі.
• У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.
• Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.
• Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.
• Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо - всі зіпсовані.
• Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.
• Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.