ПОСЛАННЯ ДО ЄВРЕЇВ

• Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.
• Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?
• Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,
• бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.
• Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.
• Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.
• Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»
• Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:
• «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.
• Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.
• Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.
• Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,
• чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.
• Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.
• Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:
• «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.
• Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»
• А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.
• Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині,
• який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом,
• і маючи великого священика над Божим домом,
• приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою.
• Держімо непохитне визнання надії, - бо той, хто обіцяв, вірний.
• І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих;
• не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день.
• Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви,
• а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників.
• Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках.
• Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?
• Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій.
• Страшно впасти в руки Бога живого!»
• Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань:
• ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали.
• Ви бо й разом із в'язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне.
• Не покидайте, отже, цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду.
• Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.
• Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.
• А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.
• Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.