І КНИГА МАКАВЕЇВ

• Димитрій, син Селевка, утік 151 року з Риму і, прибувши з кількома чоловіками у приморське місто, проголосив себе царем.
• Коли він підходив до царського палацу своїх батьків, військо схопило Антіоха та Лісія, щоб привести їх до нього.
• Довідавшись про те, він мовив: «Не показуйте мені їхніх облич!»
• І військо їх убило, а на його царськім престолі сів Димитрій.
• Прибули до нього всі беззаконні та нечестиві мужі з Ізраїля, з Алкімом, що хотів стати первосвящеником,
• й обвинуватили народ перед царем, кажучи: «Юда з братами вигубив усіх твоїх друзів і нас вигнав з нашого краю.
• Тож пошли котрогось мужа, що йому довіряєш; нехай прийде і погляне на усю ту руїну, яку той заподіяв нам і царському краєві, і нехай покарає їх і всіх тих, що їм допомагають.»
• І вибрав цар Вакхида, з царських друзів, що правив по той бік Ріки і був великим вельможею в царстві та вірним цареві,
• і вислав його й нечестивого Алкіма, якого назначив первосвящеником і доручив йому помститись на синах Ізраїля.
• Пішли вони й прибули з великим військом у Юдею. Вакхид вислав послів до Юди та до його братів з мирними, але підступними словами,
• та вони на його слова не звірилися, бо бачили, що ті прийшли з великим військом.
• Однак, до Алкіма та Вакхида прибув гурток книжників, щоб домагатися справедливої угоди.
• Першими із ізраїльтян були Асідеї, що прийшли до них просити миру.
• Вони сказали: «Священик з Аронового роду прийшов з військом; він нас не покривдить.»
• Вакхид говорив з ними мирними словами та поклявсь їм, кажучи: «Ми не заподієм ні вам, ні вашим друзям ніякого лиха.»
• Ті повірили йому, а він схопив з них 60 чоловік і вбив їх в один день, згідно з написаним словом:
• «Тіла святих твоїх і кров їхню розлили навкруги Єрусалиму, і нікому було їх поховати.»
• Страх і жах напав на ввесь народ, що говорив: «Нема в них ні суду, ні правди, бо вони порушили угоду й присягу, що нею присягалися.»
• Тоді Вакхид відступив від Єрусалиму і, отаборившись у Визеті, звелів схопити багатьох із тих, що перейшли були до нього, а й деяких з народу, повбивав їх і вкинув у великий колодязь.
• Здавши край на Алкіма й зоставивши йому на допомогу військо, Вакхид вернувся до царя.
• Алкім боровся за первосвященство,
• і всі ті, що робили заколот у своєму народі, зібрались до нього, захопили юдейську землю й накоїли в Ізраїлі багато лиха.
• Побачив Юда усе те зло, яке Алкім із своїми прибічниками чинив в Ізраїлі, а яке перевищило те, що коїли погани,
• і став обходити всі юдейські місцевості, щоб помститися на мужах, які перебігли до ворога, і не дозволив їм більше робити наскоків на край.
• Побачивши, що Юда з помічниками скріпився, Алкім зрозумів, що не зможе їм протистати. Повернувся отже до царя, й оскаржив їх у тяжких злочинах.
• Тоді цар послав Ніканора, одного з своїх найславніших начальників, що ненавидів Ізраїля і був його ворогом, і наказав йому винищити той народ.
• Прибув Ніканор у Єрусалим з великою силою і вислав до Юди та його братів послів з мирними, але підступними словами, кажучи:
• «Чого нам битись між собою? Я прийду з невеличким супроводом, щоб вас зустрінути в мирі.»
• Прийшов він до Юди, й обидва вони привітались мирно, але вояки були напоготові, щоб схопити Юду.
• Довідавсь Юда, що той прийшов із підступом до нього, і, налякавшись, не хотів більше його бачити.
• Ніканор же здогадався, що його замисли відкрито, і двигнувся війною проти Юди біля Кафарсаламу.
• У Ніканора полягло близько 500 чоловік, а решта втекла в Давидгород.
• Після того Ніканор зійшов на Сіон-гору. Кілька священиків із храму й дехто з старших народу вийшли, щоб його привітати мирно й показати йому всепалення, що приносилося за царя.
• Та він, глузуючи, насміхався з них, збезчестив їх, говорив з ними згірдливо
• й у гніві так поклявсь: «Як Юда з військом не буде сьогодні виданий мені у руки, то, коли повернуся переможцем, спалю дім цей.» І відійшов у великім гніві.
• Священики повернулись і, ставши перед жертовником та святинею, почали плакати, кажучи:
• «Ти вибрав дім цей, щоб у ньому прикликувано твоє ім'я та щоб він був домом молитви й благання для твого народу.
• Пометися над цим чоловіком та над його військом: нехай від меча вони поляжуть. Згадай їхні богохульства, не дай щоб довше жили.»
• І вийшов Ніканор з Єрусалиму й отаборився біля Бетхорону, де приєдналось до нього сирійське військо.
• А Юда розташував свій табір - 3000 чоловік - в Адасі й почав молитись:
• «Коли посли асирійського царя стали богохулити, вийшов твій янгол і вбив 185 000.
• Отак розбий і нині перед нами оце військо, щоб інші знали, що він говорив богохульство на твою святиню. Суди його за його злобою!»
• Тринадцятого дня місяця Адара війська розпочали бій; військо Ніканора було розгромлене, і сам він поліг першим у бою.
• Побачивши, що Ніканор упав, його вояки кинули зброю й повтікали.
• Юдеї цілий день гналися за ними, від Адаси аж до околиць Гезери, і сурмили позаду на сполох.
• Скрізь, з усіх селищ Юдеї вийшли люди й напали на них, так що завернули їх знову проти погоні. Усі полягли від меча, ніхто з них не лишився.
• Тоді юдеї захопили перевелику здобич, відтяли Ніканорові голову і праву руку, що її гордо він простягнув був, і принесли в Єрусалим, щоб виставити напоказ.
• Народ був дуже радий і святкував той день, немов великий день радощів.
• І було схвалено святкувати той день щороку тринадцятого Адара.
• Юдея на деякий час зазнала спокою.