ІІ КНИГА МАКАВЕЇВ

• Незабаром і на Лісія, царського опікуна й родича, який був над усіма справами в державі, впало великим тягарем те, що сталося.
• Отож, зібрав він близько 80 000 піхотинців і всю кінноту та й вирушив проти юдеїв, бо мав на думці заселити місто греками,
• оподаткувати храм нарівні з поганськими святинями та зробити продажним щороку сан первосвященика.
• Йому й на думку не спало, що таке могутність Божа; гордий на свої десятки тисяч піхотинців, тисячі комонних та 80 слонів,
• увійшов він у Юдею, наблизився до укріпленої природою Бетсури, що лежала за яких 5 стадій від Єрусалиму, і обложив її.
• Коли мужі, що були при Макавеї, довідалися, що він облягає твердині, заходилися зо всім народом ревно й слізно просити Господа, щоб послав доброго ангела на рятунок Ізраїля,
• сам же Макавей, перший вхопив за зброю і почав умовляти інших, щоб разом з ним, не зважаючи на небезпеку, допомогли своїм братам. І вирушили вони, повні відваги.
• Коли були вже біля Єрусалиму, з'явився попереду них вершник у білій одежі, що вимахував золотою зброєю.
• Тоді ж вони благословили милосердного Бога й, сповнившися відваги, готові були йти не тільки на людей, а й на найдикших звірів, ба й на залізні мури.
• Отож рушили вони в бойовому порядкові з небесним союзником, бо Господь змилувавсь над ними.
• Як леви, кинулись вони на ворогів і поклали трупом 11 000 піхотинців, 1600 комонних, а решту присилували до втечі.
• Більшість отих останніх, важко поранені, кинувши зброю, врятувались. Сам же Лісій теж урятувався, ганебно втікши.
• Бувши не без глузду, він добре зміркував ту поразку, що сталась, і зрозумів, що євреї були непереможні, бо їхнім союзником був Бог могутній.
• Тому вислав сказати, що він згодиться на все, що тільки справедливе, а й, мовляв, що буде царя переконувати та приневолювати, щоб той став їм приятелем.
• Макавей прийняв те все, що запропонував Лісій, бо мав на думці добро громадян. А й цар згодився на все, що Макавей пропонував на письмі Лісієві на користь юдеїв.
• Лист, що його написав Лісій до юдеїв, був такого змісту: «Лісій юдейському народові, привіт!
• Іоан і Авесалом, посланці ваші, передали мені додане тут письмове свідоцтво і просили мене затвердити те, про що в ньому йдеться.
• Те, що мало бути донесеним цареві, я виклав йому; і на те, що можна було зробити, він згодився.
• Якщо ви й надалі доброзичливо ставитиметесь до державних справ, то й я на майбутнє старатимусь чинити вам добре.
• Про це й про інші дрібні справи я дав вашим посланцям і моїм людям наказ, щоб вони обговорили все з вами.
• Бувайте здорові! Року 148, двадцять четвертого Діоскоринтія.»
• А царський лист містив у собі таке: «Цар Антіох братові Лісієві, привіт!
• Коли вже батько наш перенісся до богів, воля наша така, щоб населення царства могло безтурботно віддаватися своїм власним справам;
• також ми довідались про юдеїв, мовляв, вони не бажають переходити на грецькі звичаї, як те волів був наш батько, а хочуть радше жити за своїми звичаями і просять, щоб їм можна було триматися своїх законів, -
• тож бажаючи, щоб і цей народ жив спокійно, ми й ухваляємо, щоб їхній храм було повернуто їм назад і щоб вони собі жили за своїми прадідівськими звичаями.
• Ти, отже, добре зробиш, коли вишлеш до них послів і замиришся, щоб вони, знаючи нашу волю, мали до нас довір'я і віддалися з радістю своїм звичайним справам.»
• А до народу царський лист був такий: «Цар Антіох, привіт Раді юдейській та іншим юдеям!
• Якщо ви здорові, так цього вам і бажаємо; ми теж здорові.
• Менелай повідомив нас, що ви бажаєте повернутися до ваших справ.
• Тим, отже, що повернуться до тридцятого Ксантика, буде дана безпека й дозвіл.
• Юдеї матимуть ужиток із своїх страв та своїх законів, як воно було й раніше, і нікого з них ніяким чином не можна буде турбувати за помилки, несвідомі вчинки.
• Я посилаю вам і Менелая, щоб вас потішив.
• Бувайте здорові! Року 148-го, п'ятнадцятого Ксантика.»
• Римляни теж вислали до юдеїв листа, що мав таке в собі: «Квінт Менлій і Тит Маній, посли римські, юдейському народові, привіт!
• На те, що Лісій, царський родич, зволив вам, ми також даємо згоду.
• Щодо того, що він вирішив запропонувати цареві, пришліть когонебудь до нас небарно, щоб ми, розглянувши все, виклали цареві так, як вам корисно, бо ми йдемо в Антіохію.
• Отож, покваптесь і пришліть послів, щоб і ми знали, що у вас на думці.
• Бувайте здорові! Року 148, п'ятнадцятого Ксантика.»