КНИГА МУДРОСТИ

• Ти вивела через святого пророка їхні діла на добре.
• Вони пройшли через безлюдну пустиню і і в місцях неприступних намети розіп'яли.
• Стали проти ворогів і противників відбили.
• У своїй спразі вони до тебе візвал | і з стрімкої скелі дана їм була ода, | і лік на згагу з каміння твердого.
• І те, чим вороги їхні були покарані, | вийшло їм надобре в їхній скруті.
• Замість постійних джерел ріки, | що, кари ради за наказ дітей убивати,
• скаламутилась брудною кров'ю, | ти дав їм несподівано води подостатком,
• унаочнивши тогочасною спрагою, | як ти скарав противників.
• Бо на власному досвіді, хоч і покарання їхнє було милосердне, | вони дізнались, як мучилися безбожні, засуджені суворо.
• Цих ти випробував як батько, що остерігає, | а тих карав як суворий цар, що засуджує.
• Чи близько, чи далеко - вони мучились однаково.
• Бо подвійний огорнув їх смуток, | і, зідхавши, вони споминали минуле:
• довідались бо, що їхніми карами | інші були ущасливлені, | тож вбачали вони в тому Господа.
• Того ж, що його колись виставили на наругу й, викинувши, | відцурались, - при кінці подій подивляли, | зазнавши спраги не тієї, що праведні.
• За їхні думки безглузді, ледачі, | якими зведені з пуття, вони гадюкам безрозумним | та тваринам мізерним честь віддавали, | зіслав ти на них як кару силу тварин нерозумних,
• щоб знали, що чим хто грішить, тим і карається.
• Твоїй бо руці всемогутній, | яка створила світ із безформної маси, | не було затяжко наслати на них | силу ведмедів або грізних левів,
• або звірів новостворених, прелютих, незнаних, | чи таких, що вогнем дишуть, | чи таких, що люто бухають смердючим димом, | чи ще таких, що з очей страшними іскрами сиплють.
• Таких, що не тільки їхня шкідливість могла б погубити, | але й самий їхній страшний вигляд міг би вмертвити;
• ба й без них, від подуву одного, вони могли б упасти, | переслідувані твоєю справедливістю | і зметені подихом твоїм могутнім, | - але ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу.
• Бо виявити велику твою силу ти завжди спроможен, | та й хто міг би встрятись потузі рамена твого?
• Немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою, | наче роси крапля, що вранці падає на землю.
• Ти милуєш усіх, бо ти все можеш, | і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння.
• Ти любиш усе, що існує, | і не бридишся нічим з того, що сотворив; | бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би.
• Як же щось могло б продовжувати існування, якби ти його не забажав був? | Або як би щось могло зберегтися, | коли б ти його (до існування) не покликав?
• Та ти щадиш усе, бо воно - твоє, Господи життєлюбний.