КНИГА МУДРОСТИ

• «Боже батьків, Господи милосердя, | що своїм словом створив усе
• і що своєю мудрістю витворив людину, | щоб панувала над створіннями, які постали через тебе,
• і щоб керувала світом у святості й справедливості, | щоб суд судила у правоті серця, -
• дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч тебе, | і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх.
• Бо я - раб твій і син рабині твоєї, | людина немічна, короткотривала, | нездатний розуміти суд і закони.
• Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, | а йому забракло б твоєї мудрости, він за ніщо вважався б.
• І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові, | на правителя твоїм синам і твоїм дочкам.
• Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі | і жертовник у місті, де ти перебуваєш, | образ намету святого, який ти був споконвіку приготував.
• З тобою мудрість, яка твої діла знає, | яка була приявна, коли ти творив світ, | яка відає, що твоїм очам приємне | і що за твоїми заповідями праведне.
• Зішли її з твого святого неба, | пошли її від твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що тобі любе.
• Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі.
• Тоді мої діла будуть тобі вгодні, | і я судитиму народ твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого.
• Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче?
• Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші;
• бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух.
• Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | - а хто дослідить те, що на небі?
• Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости | і не зіслав з висот твого святого Духа?
• Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»