ІСУС СИН СИРАХА

• Господи, Отче й Владико життя мого, не залиш мене їхньому замислові, не допусти, щоб я з-за них упав.
• Хто бо думки мої батогом приборкає, а серце моє - повчанням мудрости, щоб не щадити мене у моїм невігластві та й щоб не пропустити їхніх гріхів,
• щоб мої помилки не були побільшені, щоб мої гріхи не були помножені, щоб я не впав перед моїми ворогами й щоб не зловтішався мій ворог надо мною.
• Господи, Отче й Боже життя мого, не допусти, щоб зір мій був гордовитий,
• і лихе пожадання відверни від мене!
• Змисловість і розпуста хай не володіють мною, не видавай мене сороміцьким пожаданням!
• З уст повчання слухайте, діти! Хто їх берегтиме, той не пропаде.
• Грішника впіймають власні уста, обмовник і гордий з-за них упадуть.
• Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім'ям Святого.
• Бо як слуга, допитуваний стало, прутів при тому не уникає, так і той, хто кленеться ім'ям Господа постійно, чистим від гріха не залишиться.
• Хто на клятви щедрий, сповниться беззаконням, і ніколи бич його дому не покине. Завинить, гріх його буде на ньому, а не вважатиме, то згрішить він подвійно. Нещиро поклянеться - не буде виправданий, а й хата його сповниться злиднів.
• Буває бесіда, що до смерти провадить, - нехай її не буде у спадщині Якова! Таке від благочесних далеким буде, і вони у гріхах не будуть валятися.
• Не призвичаюй уст до грубої нечемности, бо саме тут і грішне слово.
• Про батька-матір своїх згадай, коли між вельможами будеш сидіти, щоб перед ними ти на оці мав їх, щоб не поводився ти, мов той дурень, - щоб не побажав ти радше не народитись та й не лихословив день твоїх народин.
• Людина, що звикла робити закиди, вік свій увесь від того не виправиться.
• Два роди (людей) гріхи помножують, а третій (на себе) гнів накликає:
• пристрасть, мов жар палкий, гаряча, - вона не погасне, аж поки не зникне; чоловік, що нечистий власним тілом, - він не спочине, аж вогонь його спалить, - бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти;
• чоловік, що грішить супроти власного ложа, - він каже сам до себе: «Хто бо мене бачить? Темнота круг мене й стіни мене закривають, мене ніхто не бачить, - то чого мав би боятись? Всевишній гріхів моїх не згадає»,
• а боїться ж бо він лиш людських очей і не знає того, що Господні очі, тисячекротно світліші від сонця, за всіма дорогами людськими наглядають та й промикаються в таємні закутини.
• Ще перед сотворенням було йому все знане, а вже ж і тоді, коли воно - довершене.
• Тож такого серед майдану міського скарають, і впіймають якраз там, де він і не сподівався.
• А так і з жінкою, що покинула чоловіка й придбала спадкоємця від іншого:
• перше бо - законові Всевишнього не корилась, потім - чоловікові кривду заподіяла, а потретє - вона перелюбом осквернилась і дітей привела від іншого чоловіка.
• Тож і таку бо виведуть перед громаду, і дітей її як слід розслідять:
• і діти її не закоріняться, не принесе плодів її віття.
• Спомин про себе вона лишить на прокляття, і ганьба її не зітреться ніколи, -
• і ті довідаються, що потім прийдуть, що немає нічого над острах Господній - нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей.