Якщо на 15 хвилин вимкнути телефон і не заходити в Фейсбук… Зупинити музику і зачинити двері кімнати… Можна зробити частинку якогось завдання… Спланувати успішний день… Написати майже половину цієї статті… Дописати листа, що залежався… Подрімати… Намалювати маленький ескіз… При особливо сприятливих обставинах можна скласти вірша.
Або можна змінити своє життя.
20 березня у Києві, на території церкви Миколая Чудотворця відбулися великопосні молодіжні реколекції для молоді Київської Архиєпархії під назвою «15 хвилин щирості». У затишному приміщенні катехитичного класу, під проводом о. Івана Сохана та благословенням Молодіжної Комісії Київської Архиєпархії молодь з Києва та Вінниці готувалась, аби пережити великодній піст як правдиву дорогу до Воскресіння.
Це були дещо незвичайні реколекції. Трохи менше лекцій і наук, натомість – більше запитань. Непрості вправи, вибрані на основі однойменної книги Юзефа Августина, дали кожному з нас можливість стати сам на сам із собою і своїм гріхом.
Чи 15 хвилин досить для щирості? 15 хвилин сповіді. 15 хвилин, щоб назвати вголос все, про що брешемо навіть собі… 15 хвилин щовечора, які докорінно змінять нас, як тільки стануть звичкою… 15 хвилин щирості, у які ми мовчатимемо, і говоритиме лише Бог?
Сім наук, кожна з яких тривала не більше 15 хвилин. А ще – ділення, випадкова щирість перед групою людей. Часто ми розглядаємо реколекції лише як нагоду для тиші. Проте духовні зустрічі саме тому і проводяться в групах, що є запрошенням до розмови – глибшої, чеснішої, важливішої. Розмовляти спершу в мовчанні – із собою, тоді в групі – з іншими, нарешті в Літургії з Богом. І в кожній із цих розмов необхідна гранична щирість. Легко визнати – я грішу. Я помилився, я не навмисно, Господи, прости мені і давай забудемо. Важко признати собі, чому я грішу. Ми прагнемо відмовитись від поверхневих речей, одні гріхи замінюємо іншими… Бо нам страшно бути абсолютно щирими. Страшно зайти в глибину своєї душі і запитати себе: чому я грішу? Від чого втікаю у пошуках насолод? Адже тоді прийдеться змінювати не лише вчинки. Прийдеться змінювати наше мислення, наше серце. А це боляче, це страшно. Прийдеться вступити у найглибшу темряву власної душі, прийдеться визнати власну порожнечу, падіння та рани.
Але це нічого. Це не страшно, бо яким би не був досвід цієї пустки, досвід Божої любові є величніший.
Бог торкається нас. Через прості речі. Слова наших ближніх. Через маленькі послуги. Підтримку та усмішку. Він втирає наші сльози. Він наповнює нашу пустку. Він прощає наші гріхи…
15 хвилин щирості – твоєї щирості перед Богом – відкриють твої очі на щирість Господньої любові. Щирість, не обмежену ні часом, ні можливістю. Щирість, яка перемінить твоє життя.
Чудовий день реколекцій, що минув, приніс кожному свої плоди та нові розуміння, збагатив кожного з нас. Через слово отця Івана, а також через кожного з нас, які ділилися своїм досвідом віри і щирістю своїх сердець. Дякуємо Богу за такий гарний початок посту!
Відгуки учасників реколекцій:
Дякую за реколекції! Найбільше вразила теза про те, що прощаючи, людина, перш за все “повинна пробачити Богові”. Спочатку мені здалося, що я не те почула, або ж священик обмовився. Але ж ні! Людина має пробачити Богові те, що Він покликав її до життя. Не запитуючи. Не враховуючи бажання самої людини. Покликав у роздираючу, сповнену страждань, жахіть, болю дійсність. Так, це не легко зробити. Але, пробачивши Йому, ми отримуємо дар бачення і розуміння. Ми починаємо дивитися на світ іншим – сяючим поглядом. Бачимо, насправді, з якою любов’ю, турботою все створено. Відчуваємо себе особливими. Покликаними до прекрасного вічного життя. Вже знаємо, що Бог не є чужим, далеким, холодним. Він тут, поряд. Ба, ще й більше – Він у нашому серці.
Іващенко Валентина, м. Вінниця
Реколекції – час зупинитися та подумати над своїм життям. Ключовими для мене на цих ре колекціях були такі думки:
Молитва – не втеча від реальності. Молитва – це зусилля, вона потребує сил та часу. Прагнення любові – понад часом. Адже Бог понад часом. Бог завжди. У вдячності ми пізнаємо радість життя. Гріх користає з наших відчуттів та емоцій.Щоденний іспит совісті веде до пізнання, а пізнавши правду, ми отримуємо свободу. Тобто, істинна свобода в Бозі.
Іванна Салига, Київ, КНУ ім.Тараса Шевченка
З реколекцій я для себе винесла, що кожного дня треба виділяти для молитви (спілкування з Богом) стільки часу, щоб це увійшло в звичку, ще зрозуміла що іспит сумління, який ми робимо кожного вечора, потрібен нам не для того, щоб відзвітуватись, а для того, щоб разом з Богом, з його поміччю розібратись у своїх вчинках, обдумати їх, зрозуміти, що було невірно, чому так сталось і що робити, щоб такого більше не було. Також зрозуміла, що прощати комусь провину – це насправді дар, який потрібно виховувати в собі і, звісно, цінувати, не тримаючи зла на ближнього, що б він там не зробив.
Христина Макар, м. Київ
Іспит сумління – важливий крок. Бог подарував нам можливість навернутися і це великий дар,дар стати знову Його дітьми,тому ми маємо відповідально ставитися до нього, і добре готуватися до Іспиту Сумління.Я для себе зрозумів те, що треба присвятити своє життя не «кайфу брехні», яка закінчується розчаруванням, бо все приховане і неправдиве рано чи пізно стане явним, а старатися жити в правді і якнайменше грішити.Піст – це час, коли ми можемо побачити свій гріховний стан, іншого себе і намагання поправитися, що найперше іспит совісті потрібно починати з молитви, а потім з подяки Господові за все.
Тарас Гриц, м. Київ
Підготували: Оксана Загороднюк, Іванна Брацюнь
Фото: Наталя Роп
