Єпископ Єпархії Пресвятої Родини із осідком у Лондоні (Велика Ббританія) Кеннет Новаківський під час Дня Духовної Віднови розповів учасникам чимало цікавих історій зі свого служіння, думками про ключові для нашої віри моменти, а також відповідав на питання учасників.
Ділимося найважливішими думками зі зустрічі з владикою Кеннетом.
Запитайте себе, ким для вас є Ісус і чи знаєте Його
― Я виріс у Канаді, мій батько мав невелику ферму і найближчі сусіди від нас були приблизно за кілометр. Найближчим другом дитинства був мій собака, який прожив 18 років. Також моїм другом є мій молодший брат, з яким я дуже схожий.
Запитайте себе, чи можете сказати, хто ваш найкращий друг? А також про те, яким є наше ставлення до Ісуса Христа?
Адже ми можемо просто молитися, ходити на Літургію, розуміти, що Він ― наш Спаситель. Але, яке наше ставлення? Чи Він наш приятель, брат чи просто випадковий знайомий? Запитаймо себе, чи знаємо Його як Спасителя?
Якщо знаю Ісуса, як друга, то про що можу з Ним говорити?
Щоб говорити про Ісуса, як свого брата чи друга, маю знати Його особисто. Я не можу не бути незацікавленим у наших відносинах, адже це не може бути з однієї сторони, а мусить бути взаємно. Також мусимо зрозуміти, чи маємо довіру до Нього. Якщо я не маю довіри, то спілкування ― неможливе.
Бог не є лише моїм чи твоїм Отцем
Одного разу, збираючись на зустріч єпископів у Флориду, я мусив прокинутися посеред ночі, щоб встигнути на свій рейс: я був дуже втомлений, а ще потрібно було летіти понад шість годин. Тож я хвилювався, що хтось буде поруч, хто, як зазвичай буває, захоче безперервно говорити.
У літаку біля мене сидів чоловік, який сказав, що молився про те, щоб поруч із ним був хтось, із ким зможе поговорити. Як я дізнався, він був військовим, який повертався з Афганістану. За час служби у нього народився син ― він готувався до першої зустрічі зі своєю дитину.
Чоловік поділився своїми переживаннями, адже на війні бачив багато смертей, жорстокість. Він сказав: «як я буду тими очима дивитися на свого новонародженого сина?» Тому попросив благословення, щоб пережити це.
Ми разом помолилися, я благословив його. Після цього він усю дорогу міцно спав. Прокинувся лише, коли ми приземлялися.
Коли ми вийшли цей військовий познайомив мене зі своєю сім’єю. Це був особливий момент їхньої зустрічі.
Тож, коли молитеся «Отче наш», пам’ятайте, що Бог є не лише вашим Отцем, а є ще інші діти. Тоді в церкві, де б ви не були, розумітимете, що ви є вдома між своїми рідними.
Спершу треба полюбити, щоб зрозуміти, як діяти
Коли я став єпископом в Нью-Вестмінстерській єпархії УГКЦ в Канаді, то нікого там не знав і не відчував себе там своїм. До того ― від 1991 до 2001 року ― я жив в Україні, де був серед цікавими людьми, був ректором семінарії. Знав добре схід і південь, а в Британській Колумбії я був сам.
Та я мав дуже доброго духівника. І він мені сказав, що якщо я буду любити тоді, то розумітиму, що робити. Тож я почав багато подорожувати по Британській Колумбії, знайомитися з людьми, спілкуватися. І тоді зрощумів, що маю найкращу єпархію.
Я знаю, що Бог мене дуже любить, та це не означає, що Він не любить вас. Бог нас любить так, що дає нам велику відповідальність любити ближніх, навіть тих, які не є християнами.
Щоб розуміти Слово Боже, занурюйтеся в цю інформацію
Біблія ― це не новела, яку треба читати від початку. Можна починати будь-яку книгу чи послання і поступово читати. Але треба дізнаватися про те, яке це було місце, який історичний контекст. Наприклад, Коринт колись був особливим місце, яке всі знали, як зараз Лас-Вегас. І лише розуміючи це, будете розуміти, чому апостол Павло саме такі теми піднімав у своїх посланнях і чому починав проповідувати про Ісуса Христа. Запитуйте священників про те, що вас цікавить.
Навчіться довіряти Богові
Коли я приїхав на єпархію в Лондон, то був готовий працювати, мав відповідний план, та настала пандемія і я не міг зробити все, що хотів. Це дуже засмутило. Особливо складними були перші місяці. А тепер розумію, що маю навчитися терпеливості, а також усвідомив, що мушу довіряти іншим людям, довіряти урядові, бо вони знають, що роблять. Це нелегко. Та Бог хоче кожного з нас навчити чогось.
Пригадайте. коли ми були дітьми, то могли просити батьків про багато, та вони давали нам те, що було потрібне. Коли я молюся до Бога, то, звичайно, кажу, чого хочу. Та знаю, що Бог дасть те, що мені потрібне.
Наталія ПАВЛИШИН
