Чи можемо ми з ними поділитися Христом?

Читай також

  • В Горлицях молилися за протоєрея Григорія Назара в річницю смерті
  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Чи можемо ми з ними поділитися Христом?

          У часі війни до наших храмів на Заході України на молитву приходить доволі багато осіб із різних територій нашої країни. Цікаво за ними спостерігати. Зауважив декілька особливостей:

          1) я жодного разу не почув від них запитань, на кшталт, «якого патріархату ваша церква». Це, щоправда, не стосується «відформатованих». Пробачте, але я називаю так тих, які потрапили свого часу під духовно згубний прес релігійної ідеології РПЦвУ. Це дуже окрема і болюча історія. Але зараз не про них.

          2) протилежно ― ці особи ніколи не чують від мене «до якої конфесії Ви належите». Коли людина просить про сповідь чи бажає причаститися, у мене і думки не виникає запитатися про їх церкву. Аргумент у мене дуже простий: та особа, яка ось тут переді мною стоїть, не випадково сюди потрапила ― її Бог привів. Яке моральне право маю я влаштовувати для неї конфесійні допити? Хто мені дав таке право?

          4) Ще одне: я ще жодного разу не почув запитань про обряд, церковні звичаї, богослужбову мову, літургійний календар. Цілком зрозуміло, що якщо б це було для них дуже важливо, то вони це б озвучували. Але ж ні. Це здебільшого їх не цікавить.

          Я ось про що: у мене утверджується стійке переконання, що віряни українських церков цілком єдині. Особливо ТЕПЕР. Їх і об‘єднувати не потрібно. Не берімо на себе занадто. Це одна з важливих тез, яку бажаю озвучити. В українців є глибинний запит на єдність Церкви до такої міри, що їм навіть до голови не приходить запитувати про вищезгадані речі. Але, на жаль, я чую часто щось цілком протилежне у колах духовенства різних рівнів: про юрисдикцію, про єдність, як про «приєднання» когось до когось і т. д. Усе це не без долі сумної іронії я називаю «навколоцерковністю». Називаю так, бо у ній цілком не бачу Божого змісту.

          Натомість спостерігаю у абсолютної більшості українських вірян щось інше:

          1) вони уважно спостерігають за нами, вірними галичанами. Ніби, хочуть побачити у нас щось набагато суттєвіше! Наприклад, Христа.

          2) я не раз спостерігав, як у них запалюються очі, коли розпочати говорити про щось справді суттєве. Сьогодні на проповіді я спілкувався про Божу присутність у житті людини. Було помітно, як у декого з них прокидалося жваве зацікавлення. Мене це дуже зігріло. Їх не цікавили всілякі «патріархи», «папи», «конфесії», «канони», «канонічні права». Їх цікавить Христос! Запитаю себе: чи можемо ми з ними поділитися Христом, його присутністю, його радістю, простотою, миром? Якщо ні – все інше немає жодного сенсу.

          На сам кінець хочу поділитися одним чудовим спогадом 7-річної давності: вечір, потяг Львів-Київ. Заходжу в купе, вітаюся. Там вже дві особи. Російськомовні. Бачать, що я священик ― трохи ніяковіють, бо я у «формі». Починаю знайомитись, бо як я без того. За пів години між нами потепліло, зав’язалася приязна бесіда. Пили чай. Зачепили важливі теми «про страждання», «про втрату дорогої людини», «про внутрішній спокій», «про те, а що їв Адам з Євою на сніданок», і т.д. Після певного часу я піймав себе на думці, що вони мене навіть не запитали до якої я Церкви належу. Та усе ж вкінці це таки сталося, кажу їм, що я греко-католик, у відповідь, «аааа… это там, где этот замечательный святой старичек Гузар. Боже, как я его люблю».

          Все крапка. Для того, щоб говорити про церкву, потрібно бути трохи схожим до Любомира Гузара. Церква ― це те, у чому люди вбачають світло людяності, доброти і простоти. Будьмо такими, щоб із нами асоціювали зміст віри і Церкву, а не мертву вивіску конфесії.

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • В Горлицях молилися за протоєрея Григорія Назара в річницю смерті
        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
          • Оціни

            [ratemypost]