Молитва ― це вправа, ті, що по-справжньому моляться ― духовні атлети. Для полум’яної молитви потрібен час, зусилля, настирливість, витривалість, самопожертва. Не завжди Бог одразу показує плоди молитви і багато людей не розуміючи цього швидко полишають молитву. Велика справа час! Він усе ставить на свої місця.
Людина здебільшого є мінливою, лінивою і непостійною, а значить для молитви потрібна теж велика дисципліна і зосередженість. Так само як великі результати у спорті досягаються радикальним зусиллями волі і праці так і з молитвою. Однак більшість трактують молитву романтично, як коротке і приємне дозвілля.
Одного разу відомого тренера гравці його дружини запитували чому він дає їм такі величезні навантаження і ставить такі високі вимоги, але тренер попросив потерпіти і сказав, що відповідь дасть пізніше. Підопічні довірились, хоча скрипіли зубами і тихо шемрали на наставника. Через декілька років, коли команда досягла вершини успіху і коли щасливі гравці підняли кубок над головами, наливши туди шампанського, досвідчений тренер на хвильну взяв слово і усіх попросив стати навколо трофею, кажучи короткий тост:
«Сьогодні я готовий дати відповідь усім тим, хто мене постійно запитував для чого я так знущаюся над вами. Підійдіть тепер до кубка і подивіться всередину. Шампанське, яке ви бачите на дні ― це мізер порівняно з кількістю поту, який ви пролили на виснажливих тренуваннях. Однак наш шлях не був даремний. Ми зробили це! Дякую, що довірились мені. Тепер Ваші імена назавжди записані в історію великої гри».
Якщо людське визнання потребує таких зусиль, то скільки людина мала б прикладати сил, щоб здобути вічну нагороду у небі. Здається тут виправдовуються слова відомих подвижників віри: «Пролий кров ― отримаєш дух».
Сказав Ісус своїм учням: просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує, хто шукає, находить, і тому, хто стукає, відчиняють. Лк. 11, 9-13.
