Є гріхи – приємні, які приносять нам задоволення, коли їх чинимо. Чи потрібно жалкувати про них? Звичайно, що так. Але як, якщо від спогадів з’являється на обличчі усмішка?
Чоловік приходить до сповіді …
“У мене було все, і я міг зробити що завгодно, але одного дня це все зруйнувалося як будиночок з карток, і я залишився ні з чим. У мене немає нічого, ніякої підтримки”, – сказав він тремтячим голосом до віконця конфесіоналу.
Ця історія відома в різних версіях, але її значення завжди однакове. Чоловік прийшов на сповідь до сільського священика. Під час розмови виявилося, що це була його перша сповідь за багато років. До цього часу він вів дійсно розкутий спосіб життя. Алкоголь, азартні ігри, наркотики, випадкові жінки, найкращі автомобілі, найдорожчі ресторани та багатоденні події, які переплітаються між собою, вимальовуючи картину життя, як у фільмах. Ми говоримо: “Він жив як король”, і попри всі плюси стабільного життя заздримо цим людям.
Що ж змусило чоловіка зараз прийти до церкви?
“Ви жалієте за все, що робили досі?” – запитав священик, очікуючипевної відповіді. “Ви жартуєте?!” Щоб жалкувати про все? “Ні, я не шкодую, я просто сумую за тим, чого я вже не маю”.
Священик вже був готовий сказати, що в цьому випадку він не може дати розгрішення, тому що покаяння є необхідною умовою відпущення гріхів. Але щось змусило його поставити ще одне питання: “Ви шкодуєте, що не шкодуєте?”
Чим є приємні гріхи?
Визначення не складне. Тут говоримо про всі гріхи, які приносять нам більше чи менше задоволення. Хтось може сказати, що насолода приходить від кожного гріха. Це правда, але існують ті, які особливо підкреслюють її, і вона є “рушійною силою” нашої гріховної поведінки. Перелік семи смертних гріхів чудово описує ситуацію, про яку ми говоримо. Які конкретні “приємні гріхи”випливають із нього?
Коли я думаю про гордість, яка була б приємною, то у мене перед очима стоїть хтось, хто радіє, відчуваючи, що домінує над іншими. Той, хто не тільки вважає себе кращим за них, але кому подобається, коли його сила породжує страх у навколишніх і змушує почуватись меншовартісним. Це, очевидно, спрощений приклад, але це добра ілюстрація відносин між начальниками та працівниками великих корпорацій. З одного боку, поведінка боса, який застосовує мобінг до працівників, погана і травмує їхнє почуття вартості, але, з іншого боку, повинна бути приємна. Особливо те, що він зміцнює позицію лідера, підвищує продуктивність працівників, участь яких у корпоративній системі вимірюється за допомогою стовпців та графіків, сприяє пропаганді боса та погладжує его людини, яка від влади отримує задоволення.
Жадібність? Ми щось постійно купуємо. В одному випадку це життєво необхідні речі, в іншому – зайві речі… Коли я думаю про когось, хто кожен місяць купує нову модель електричної зубної щітки (просто тому, що це найновіша), я бачу проблему. Так само, як у випадку з тими, хто постійно думає про свої речі, тане у мріях про телефон і не помічає, що вже давно став засобом для телефону, а не навпаки.
Коли я почав замислюватися над цією темою, справа нечистоти спала на думку першою. Подивімося правді в очі, люди займаються сексом і отримують величезне задоволення від цього. Сексуальні відносини є одним з найсильніших (якщо не якнайсильнішим) емоційних подразників, які людина може випробувати. І мова йде не лише про співжиття людей, а й про мастурбацію, порнографію або створення все більш складних еротичних фантазій. Важко піддавати сумніву той факт, що гріхи, пов’язані з сексом, є, ймовірно, тими, які ведуть рейтинг популярності “приємних гріхів” і не передбачається, що до кінця світу щось зміниться.
Нестриманість у їжі та напоях – це гріх, який повинен зайняти місце гордості і замінити його на вершині рейтингу. Масштаб проблеми зростає, і це проявляється двома способами. Перш за все, ми їмо величезну кількість обробленої та нездорової їжі, яка сильно впливає на функціонування нашого організму. Це більше, ніж просто проблема ожиріння, оскільки дієта, що складається з простих цукрів та жирів протягом декількох десятків років, ефективно позначиться на нашому серці, легенях та печінці. По-друге, ми витрачаємо все більше і більше харчів, в той час як збільшується кількість людей у світі, які не мають достатньо їжі для щоденного виживання. Важко не насолоджуватися їжею, але коли ми споживаємо більше, гірше і швидше (якщо тільки радість повного шлунку ніколи не закінчиться), ми не робимо нічого доброго.
Здається, що гнів і задоволення є суперечливими почуттями, і важко сердитися, черпаючи з цього радість. Але є люди, у яких постійно на порядку денному – критика всього і кожного. Перепадає політикам,священикам, жінкам, чоловікам, пенсіонерам, молодим матерям, таксистам … Задоволення, пов’язане із власною точкою зору на будь-яку тему, висловами, які постійно ініціюють суперечку, критикують щось, підбурюють та глузують. Якв иявляється, від цього можна отримати дуже велику приємність.
Лінуємося ми усі. Чому? Тому що нам це дуже подобається. І не було б нічого в цьому поганого (адже відпочинок потрібний кожному), якби не факт, що з лінивства ми можемо зробити основну частину нашого ранку, дня та, як наслідок, і життя. Це гріх. Секрет його задоволення полягає в тому, що він звільняє нас від будь-якої відповідальності. Все йде своїм темпом, нічого від нас не залежить, нема жодних обов’язків, які відразу би появилися, якщо тільки ми почали б щось робити.
Чи можете ви насолоджуватися ревнощами? Чи тоді, коли заздримо комусь? Більше, коли ми змушуємо іншу людину ревнувати нас. Тоді це приймає форму делікатногота ефективного контролю над іншою людиною. Цей гріх пов’язаний з гордістю, але він набагато ефективніший, тому що стосується людей, які пов’язані між собою сильними емоційними зв’язками. Отримувати задоволення від контролю почуттів іншої людини погано.
Приємний гріх – як шкодувати?
Повернемосьдо бесіди з початку тексту. Питання священика, яке він сказав про жаль, що він не шкодував, було дуже розумним і мудрим підходом. Дуже важко шкодувати про згадані вище гріхи, тому що кожен з них приносить задоволення. Ви можете пошкодувати, що не можете покаятись і розважливо підійти до цього бачення, що це було приємно, і я не можу викликати в собі жалю, але саме про це я найбільше шкодую. Я не знаю, як ця історія закінчилася, але її мудрість є повчальною для кожного з нас.
Часта помилка людей, які каються, полягає в тому, що вони плутають сповідь із професійною психологічною допомогою. Іншими словами, вони хотіли б вийти зі сповіді з абсолютно іншими почуттями та повним розумінням того, що сталося з їхніми емоціями в минулому. І так до певної міри зустріч зі священиком і можливість виявити свої проблеми може бути частиною психологічного відновлення, але через обмеження часу та компетенції священика (який є богословом, а не психологом), це не є сенсом. Під час сповіді відбувається прощення гріхів, що є фактом, і необов’язково це поєднується з приємними почуттями, з раптовою зміною рецепції почуттів. Що було приємно, так і залишиться в нашій пам’яті.
Відсутність сильного емоційного очищення не означає, що таїнство було неправильно виконане, а є свідченням психологічної стійкості особи, яка знає себе. Навіть більше, стан відрази (помилково ототожнений з жалем за гріхи) проти гріховних задоволень не слід викликати в собі перед сповіддю, під час, чи після. Сам підхід до таїнства покаяння та примирення – це вираження сповненого каяттям серця, яке хоче змін. І – як я вже згадував вище – це не повинно включати емоційний катарсис. Якщо ми будемо ототожнювати добру сповідь з тим, що ми відчуваємо, ми засудимо себе на нескінченну емоційну гірку.
Дивлячись на саме задоволення, ми також можемо побачити, що воно не має абсолютно значення, що так, це було в часі гріха, але, – що ми часто хотіли б промовчати,- завжди пов’язано з ціною, яку треба було заплатити. Одного разу це були гірші стосунки з іншими людьми, потім погіршення сімейних зв’язків. На другий раз смуток і відчуття самотності, тому що ми підсвідомо знаємо, що така поведінка не є правильною для Бога і для самого себе. Прагнучи до задоволення, ми втратили, можливо, щось важливе на шляху: радість життя, яку неможливо побудувати лише на власному задоволенні.
“Ви шкодуєте, що не шкодуєте?”
Підготувала Тетяна Трачук
