ПРО ЩАСТЯ ОПІВНОЧІ…

Читай також

  • Дитяча рука
  • Прощення – дорога для милосердя Ісуса
  • Бог мовчить у час війни?
        • ПРО ЩАСТЯ ОПІВНОЧІ…

          Таки доводиться! На жаль, часто зустрічаю розумних і кмітливих із порожнім поглядом: в очах бракує щастя. Розуму хоч відбавляй, сили й хисту також, а відваги бути щасливим – нуль. Хоча вдають рух, вдається метушня. А щастя коштує – особистої відваги повірити, що твоє життя в твоїх руках; відваги визначитися з пріоритетами; відваги вилізти з окопу. Дешевого щастя не існує. Так само, як і не існує щастя абстрактного. Усе в дрібницях – малих і конкретних. Всесвіт зіткано з деталей. Людину також. І щастя її ховається там же. Зауважити деталь – відкинути всесвіт. А це вимагає геройської відваги.

          Робити вибір складно. Приймати рішення складно. Бо за бортом завжди залишається якась альтернатива. Життя – як човен: сам не вигребеш, усіх не помістиш. От і доводиться на щось витрачати менше часу, комусь приділяти менше уваги. Позбавлене нашого часу швидко випаровується з обріїв нашої дійсності. Позбавлені нашої уваги знайдуть іншу. Головне, самому не залишитися в човні на одинці з собою. Бо тоді не залишеться вибору, а замість щастя з‘явиться приреченість. Приреченість на самотність болить з такою ж силою, як і приреченість на розпорошеність. Щастя в деталях!

          Чи не найстрашніше в житті людини, напевне, – розминутися з власним щастям. Не втратити чи не знайти, а от так просто взяти і пройти повз нього, не звертаючи уваги. Поглянути і не помітити. Шукаєш-шукаєш, нишпориш по закутках, під бордюрами, поміж зорями виглядаєш, а потім раз – і не помітив. А воно акурат за спиною прошмигнуло. Те саме, одне єдине на цілу вічність – твоє щастя. А ти ж лише кілька секунд тому назад дивився туди: у чиюсь присутність, чиюсь усмішку, у чиїсь порожні очі з місцем тільки для тебе. Не помітив, забіганий, замотаний, стурбований, не помітив найважливішого, забракло відваги помітити, дивлячись. А дихало ж у потилицю. Розминувся…

          Щастя коштує відваги. У нього слід повірити. А тоді ще й свідомо обрати. Те саме, помічене. Простою і жорстокою відмовою від альтернатив, від інших можливих моделей щастя. Бо щасть багато не буває, у тебе воно єдине – те, на яке ти відважився. От узяв, і здолав страх. Страшно відмовлятися, не вірити. Вірі не бракує сумнівів, їй може бракувати тільки відваги. Те ж саме стосується й щастя: слід розшукати у власному серці достатньо сили прийняти виклик. Той, що поруч, а не в світах-засвітах.

          У нашого щастя наш розмір взуття. Тому воно пробирається слідом. І помітити його інколи важко тому ж. Хочеться ж такого недосяжного, а справжнє завжди поруч. Шукає тільки віри в нашому погляді. І відваги в нашому серці – побачити й прийняти. Наше щастя шукає нашої відповідальності. За нього. За конкретну присутність, за мить, що ризикує стати вічністю, за кілька секунд до опівночі…

          Отець Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ, ТІ

          Читай також

        • Дитяча рука
        • Прощення – дорога для милосердя Ісуса
        • Бог мовчить у час війни?
          • Оціни

            [rating-system-posts]