Ми всі мандруємо стежинами сумнівів. Хто з нас не сумнівався? Якщо хтось буде це заперечувати не повірю, як Тома.
Бог не трактує наші сумніви, бунт проти незбагненного, як смертний гріх і не обіцяє нам за це у “винагороду” котли смоли у пеклі. Він розуміє людину у болючих пошуках зі присмаком бунтівливості. Терплячий Іов сумнівався і в болі кричав, кидаючи у небо пісок незпорадності. Еклезіаст у пошуку нерозв’язаних істин життя замовкав перед таємницею незбагненних для його розуму процесів. Тома відмовився вірити “за компанію”. Це шлях людей, які не погоджуються вірити лише тому, що так роблять всі. І це, як мінімум, гідне похвали. Хоча б тому, що вони не бояться не бути, як усі. Бути в меншості.
Конфікт між розумом і вірою існує доти, поки розум не визнає межі власного безсилля. Відмовиться від небезпечної монополії на життя людини. Якщо ні – чекай біди! За прикладами ходити далеко не потрібно. На чолі великих драм в історії людства стояли дуже розумні люди, як ніколи не дозволили довірити світ власного розуму вірі. У таких людей розум-хижак ставав смертельно небезпечним. Розумні люди без віри ставали причинами війн, вбивст, тиранії, розпалювання міжнаціональних конфіктів, поширення фальшивих вчень в лоні Церкви. За цим всім стояли дуже розумні люди, розум яких не зійшов у святилище віри!
А бувало і навпаки: люди примітивного духовного покрою, не прагнучи знань, ставали закостенілими реліґійними фанатиками і спричинювали численні проблеми для себе і інших. Приходили до ложних уявлень про світ, віру, людину.
Якщо розум відважиться скзати: «Я капітулюю», то на горизонт людського життя прийде її величність віра. І це жодним чином не приниження для розуму. Навпаки. Розум завдяки вірі підніметься на височезного верблюда і бачитиме значно далі. Якщо розум заручиться з вірою він ширятиме у висоті польоту, насолоджуючись глибоким спогляданням і відчуттям гармонії. Віра освячує наші інтелектуальні пошуки. Надає їм сили і сенсу. Тома вирішив цей надуманий конфлікт тоді, коли споглянув на пробитий бік Христа.
Життєдайні ребра ставали джерелом духовного заглиблення і роздумів для багатьох святих і містиків християнства. Багато вчених в процесі тривалих інтелектуальних пошуків здіймали капелюха, коли пізнавали Христа. Нерідко це відбувалося щойно у кінці життя.
Нагромадження знань без віри рано чи пізно виснажить людину. Розум і віра приречені одного разу пересіктися. Перед ранами Христа Тома нарешті вгомонився. Його “допитлива десниця” змусила Христа відкрити життєдайний бік і кровоточиві ребра. Ми ніколи не дізнаємось чи справді він вклав отой свій перст у пробите ребро Воскреслого. Але певним є одне – саме там він віднайшов те, що шукав – живлюще джерело у фіналі втомлюючих пошуків.
