Можна зустріти як Бога, так і людину лише в реальності. Не в минулому, не в майбутньому, але лише тепер. Часто в наших стосунках з Господом є лише формальність, лише релігійність. Ми лише виконуємо ті чи інші обряди, однак не зустрічаємось з Богом. Що є добрим знаком і критерієм того, що ми не маємо реально цієї зустрічі з Богом. В нас в народі кажуть з ким ти пристаєш, сам таким стаєш. Ми здавалось і ходимо до храму на богослужіння, та особисто молимося, однак це нас мало перемінює. Це знак для нас, що ми виконуємо ті чи інші обряди, чи ритуали, однак зустріч з Господом до кінця не відбувається.
Головна річ для нас, це мало б бути зустріти Бога. А тоді це досвід передавати іншим Бога, якого ми зустріли. Саме і тому не є сильною наша проповідь, бо не переживши досвід зустрічі з Богом, не можемо про Нього проповідувати, не можемо передавати досвід Бога, якого ми не зустріли.
Для нас є трудно повірити в те, що там, де Бог поставив мене, Бог хоче, щоб я розбудовував Царство Боже. Щоб там я щось робив, і я здатний щось робити! Я не можу спасти, змінити світ чи змінити цілу Церкву, чи змінити суспільство, яке нам не подобається, але я щось можу зробити – конкретне, чітке, саме в тут, де Бог мене поставив. Важливо вірити в це, що Бог поставив, що це є не набір випадковостей – отак якось склалося. Нічого просто так в житті не складається. Господь каже знамениті слова, що “…ні волосинка з голови не падає, щоб на це не було Божої волі” (пор. Мт 10,30). Бог потребує мене на цьому місці, Він сподівається на мене, Бог вірить в мене. Може, я часом розчаровуюсь з себе, входжу в кризи, знеохочення, але Бог ніколи не знеохочується в мені. Він і далі вірить в мене.
