Ісус, проповідуючи, не займався «словоблудієм»…
Говорив просто…(Лк. 8,5-15)
⠀
СІВАЧ
Сіяти то не садити… Це суттєво різні речі…
Сіячем є Ісус. Він представляє Себе не як Той, який накидається силою, але як Той, що ПРОПОНУЄТЬСЯ. Просто вкидає зерно. Дуже щедро розсіває Своє Слово, яке не є кліткою чи пасткою, але навпаки кидається на (в) землю.
І плодоносність того зерна вже залежить від якості ґрунту, який воно знайде…
Такий «пропозиційно-безпорадний» Ісус постає у цьому даруванні себе. Пропонується, але не зобов’язує.
От такий наш Бог!
⠀
ҐРУНТ
Ця причта, насамперед, стосується нас, адже «більше говорить про ґрунт, ніж про сіяча».
Ісус, так би мовити, робить «духовний рентген» нашого серця, яке, так як і ґрунт, “може бути добрим”, й тоді Боже слово принесе плід, навіть рясний, а може бути “твердим, непроникним”, що трапляється тоді, коли ми чуємо слово, але воно «відбивається», немов від дороги, «не входить всередину». І з цими двома типами ґрунту, все дуже зрозуміло!
АБО/АБО
Але існують ще два посередні типи ґрунту, якими можуть бути часто і наші серця…
Кам’янистий ґрунт – це той, в якому мало землі, а тому зерно проростає, але не може глибоко вкоренитися. Таким є поверхневе серце, яке приймає Господа, але не є витривалим, часто лінивим і дуже швидко втомлюється…
Але той, хто приймає Господа лише тоді, коли йому цього хочеться, не принесе плоду. Той хто є християнином лише поверхнево – не осягне результату…
Тернистий
Врешті, останнім типом ґрунту є тернистий, переповнений чагарником, що заглушує добрі паростки.
Тими чагарниками є “Турботи світу цього та спокуси багатства”. Терниною є вади, які конфліктують з Богом, які заглушують Його присутність. Кожен може розпізнати своє мале чи велике терня, вади, які живуть у його серці, оті бур’яни, більше чи менше вкорінені…
⠀
СЕРЦЕ
Ісус заохочує нас подивитися на себе зсередини і визначити яким є «ґрунт нашого серця»?
Маймо відвагу обробити своє серце, принісши до Господа у Сповіді та в молитві наше каміння та терня.
Якщо так зробимо, то буде плід!
