«І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку. І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: “Стань посередині!” А потім до них і каже: “Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?” Вони ж мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка: “Простягни лишень руку!” І той простягнув, і рука його одужала» (Мр. 3, 1-5).
Великопосні суботи мають особливе значення у духовній мандрівці Божого люду. Вони пригадують відпочинок Бога сьомого дня створіння, як рівно ж – старозавітній Вихід з Єгипетської неволі, який став прообразом пасхального переходу від смерті до життя, який довершив задля нашого спасіння Воплочений Божий Син. У Христі Бог довершує своє створіння, відновлюючи збурений людським гріхом первісний лад.
Наказ зберігати суботу мав на цілі скеровувати увагу віруючої людини до Бога, Який довершив і надалі довершує величні діла спасіння в людській історії. З часом люди, однак, почали зосереджувати увагу більше на самих приписах і зовнішніх ритуалах, а не на тому, що ці ритуали означають і на Кого вказують. Тому Ісус, позірним ламанням припису суботи бажає вказати на себе як на того, до Кого скерований увесь «закон і пророки».
«Субота є Господнім Днем, самим Богом як ціллю і відпочинком людини і кожного її дня» (С. Фаусті). Саме в цьому сенсі св. Августин каже: «Створив Ти нас для себе, Господи, і не спокійне людське серце, аж доки не спочине в Тобі». Великий Піст, і зокрема суботні богослуження, мають скерувати увагу віруючої людини на Богові як цілі і джерелі нашого буття.
З іншого боку євангельське читання нинішньої суботи каже нам, що Бог ставить у центрі своєї уваги людину. Ісус наголошує, що усі старозавітні приписи і норми мають служити спасінню людини, її наближенню до Бога: «Суботу установлено для людини, а не людину для суботи» (Мр. 2, 27). Щоб ще виразніше показати свою увагу і любов до стражденної людини, Ісус наказує чоловікові з паралізованою рукою стати посередині, в центрі синагоги, закликає його простягнути руку (відразу згадуємо образ Мікеланджело «Створення Адама» і дві руки, простягнені одна до одної!) і зцілює його.
Якою великою розрадою має бути для кожного із нас ця думка: Бог ставить мене в центрі своєї уваги! Він бачить мої страждання, мій біль, мої недуги і недомагання. Він простягає Свою творчу спасенну і всемогутню десницю, щоб мене підтримати, зцілити, врятувати. Можу довіритись Йому у всіх моїх клопотах, можу дати себе провадити Його спасенною десницею.
Ісус в об’явленні казав св. Катерині зі Сієни і каже кожному із нас: «Ти займися Мною, а я займусь тобою». Поставмо Бога в центрі нашої уваги, пам’ятаючи, що ми є в центрі Його божественної люблячої уваги.
