Ісус дає нам «свій» мир. Це не блаженство, стоїчна свобода від зовнішнього тиску. Це не мир, досягнутий силою, навіть силою волі. Це також не згубний спокій у задоволенні гедоністичних бажань, у рабстві залежності. Мир, який Ісус «дає» мені, є чимось зовсім іншим.
“Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я. Нині сказав я вам те, – перед тим, як воно настане, – щоб, коли настане, – увірували ви. Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого. Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!”
Євангелія від Івана, 14, 27-31
Учні з Ісусом все ще знаходяться в горниці. Ісус дає останні настанови. Момент урочистий, але й сповнений напруги. Подумки погляньмо на цю сцену, учнів, Ісуса, прислухаймося до сказаних слів.
Ісус «залишає», «дарує» нам свій мир. Його знаходить реалізована людина, знайшовши те, що шукала, і отримуючи те, чого чекала. Ісус дає нам «свій» мир. Це не блаженство, стоїчна свобода від зовнішнього тиску. Це не спокій, осягнений силою, навіть силою волі. Це також не «згубний мир» у задоволенні гедоністичних бажань, у рабстві залежності. Мир, який Ісус «дає» мені, є плодом любові. Господь заохочує мене не боятися і не тривожитися, тому що Його відхід не залишає порожнечі, але свободу від намагання «заслужити любов» Бога. Це нагадування, що Бог є Господом історії.
Серця учнів тривожились тоді, під час Таємної вечері. Але тоді Ісус заспокоював не лише учнів, які боялися майбутнього. Страх за себе, за своє прийдешнє може паралізувати і перешкодити виконанню волі Божої. Ми відчуваємо такий же страх і сьогодні. Тому слова Ісуса також мають бути ліком для наших страхів і тривог.
Христос залишив мені свій мир. І нагадування про це нехай буде моєю щоденною молитвою.
Підготувала Тетяна Трачук
