Однак у цьому запитанні, насправді, криється щось значно глибше. Ісус запитує так не випадково.
Всім нам добре відома історія про розслабленого (тобто паралізованого), який вже роками лежав біля купальні, що звалась Вітесда – Будинок Милосердя.
Хворих приносили туди, бо вірили, що Ангел сходить з небес – і як тільки він порушує воду – вона стає цілющою. Хто встигне першим ввійти в купіль – одужує.
І от Ісус зустрічає чоловіка, який хворів уже тридцять вісім років і запитує “Хочеш одужати?”
Чи ж не дивне це Ісусове запитання? Якщо недужий лежить уже стільки часу з надією, що зможе виправити своє здоров’я, то дивно питати, чи хоче він.
Всі, хто коли-небудь хворів, а чи переживав хворобу рідних, добре знає, як хочеться, щоб врешті закінчились відвідини лікарняних палат і все повернулось до свого звичного ритму.
Однак у цьому запитанні, насправді, криється щось значно глибше. Ісус запитує так не випадково.
Що ж відповідає Йому паралізований? «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.»
Чоловік не відповідає: так, хочу, невже складно побачити, а одразу ж говорить про свою найпершу проблему: Не маю нікого, пане.
І ці слова ключові у розмові. В описі зцілення фізичного, яке однак мало глибоке духовне коріння.
Чого був той чоловік самотній? Що привело його до такого стану. Ми не знаємо, однак не каже Біблія, що то було від народження. Але тривало тридцять і вісім років.
Самотність була найпершою недугою того чоловіка. І паралізоване тіло – це всього лише ретрансляція скованості його душі. Можна лише уявити собі, скільки болю, нарікань, заздрощів, гніву було в його серці за весь той час, коли бачив, як одужують інші, а йому немає кому помогти.
Чим застерігає Ісус оздоровленого? «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»
Гріх був причиною такого довгого важкого стану чоловіка. Саме тому Ісус запитує, чи хочеш?
Тобто чи хочеш ти змінити своє життя і позбутись гріха? Очистити своє серце?
Наспраді, багато історій зцілення свідчать про те, що наше тіло терпить від того, що гріх сковує душу, що ми зійшли зі шляху, до якого нас кличе Бог.
Жінка, дізнавшись, що онковора, рушає на дорогу Святого Якова – і одужує.
На жаль, дуже часто хвороби – це наш внутрішній вибір.
Чи може християнин бути самотнім? Жодна людина на землі не покликана до самотності. Навіть якщо хтось живе наодинці, не створює своєї сім’ї – не значить, що мусить відгородити себе від всього світу, а особливо від Бога. І не завжди той, хто живе у колі сім’ї, не відчуває себе самотнім.
Бог завжди розділяє самотність кожного з нас. Питання в тому, чи кожен з нас готовий розділити самотність з Богом?
Тетяна Трачук
