Коли Ісус висів на хресті, борючись за кожен подих, Він сказав сім коротких і сильних фраз, які показують, хто Він і що відбувається. Ці слова стали підбадьоренням для тих, хто піде за Ним. Це була Його остання проповідь.
1. «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Луки 23:34)
Ісус не тільки практикує прощення, яке Він проповідує: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Матея. 5:44), а й стверджує Свою божественність як Бога, прощає гріхи: «Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги» (Псалом 103: 3). І, крім цього, Він проголошує початок Нового Завіту, в якому всі наші гріхи будуть прощені: «Ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше» (Єремії 31: 33-34).
2. «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю» (Луки 23:43)
Обіцянка Ісуса злочинцеві на хресті говорить нам, що у Нього є влада на небесах: «Нехай ім’я Господнє буде благословенне віднині і повіки. Від сходу сонця до його заходу хвальне ім’я Господнє. Високий над усіма народами Господь, над небесами його слава» (Псалом 113: 2-4), Він переможе смерть: «Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління» (Псалом 16:10) і завдяки Йому і ми будемо жити: «Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити» (Йоана 14:19). Він є священиком Нового Завіту через Своє «незнищенне життя»: «Він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного, бо він прийняв таке свідоцтво: «Ти — священик повіки за чином Мелхиседека» (Євреїв 7: 16-17).
3. «Жінко, ось син твій» (Йоана 19: 26-27)
Ісус знайшов час, щоб доручити турботу про Свою матір Своєму улюбленому учневі Йоану, виконуючи Псалом 69: 9: «Чужий я став і братам рідним; сторонній – синам матері моєї», де сказано, що Він буде відчужений від Своїх братів, і показуючи нам, що Бог очікує від нас вшанування нашої сім’ї: «Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і – хто проклинає батька або матір – смерть такому! А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері – корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, – тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері. Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, – та й чимало іншого такого чините!”» (Марка 7: 10-13). Це також нагадує нам, що Ісус був “насінням жінки”, Спасителем, народженим від діви, як обіцяно в Буття 3:15: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту».
4. «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Матея 27:46)
Багато з тих, хто чув Ісуса, і багато коментаторів пізніше не зрозуміли, що Ісус цитував єврейську назву 22-го псалма. Ісус відсилає нас до 22-го псалма, вказуючи на те, що ще тисячу років тому було пророцтво про те, що над Ним будуть насміхатися: «А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: „Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”» (Псалом 22: 7-9), і навіть були передбачені точні слова Його насмішників: «Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: “Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.”» (Матея 27: 41-43). В якомусь сенсі, Він сам насміхався над Своїми пересмішниками. Там же описано і Його розп’яття, і те, що Його руки й ноги були пробиті: «Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги» (Псалом 22:17), і те, що Його одяг ділитимуть за жеребом: «Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають» (Псалом 22:19), і те, що Йому буде важко говорити: «Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти» (Псалом 22:16).
Проте, Псалом 22 — це не картина залишеності або відчаю, а проголошення перемоги. Бог не знехтував стражданями Ісуса: «Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, – слухав» (Псалом 22:25). Навпаки, Бог використовував їх для того, щоб заплатити за вічне життя: «Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!» (Псалом 22:27), і обіцяв, що всі народи прийдуть до Ісуса: «Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів; Господнє бо є царство, він над народами панує» (Псалом 22: 28-29). Ісус каже нам, що Він знав ціну і з радістю заплатив її.
5. «Спраглий я!» (Йоана 19:28)
Це ще одне виконання пророцтва: «Нехай із книги живих стерті будуть, і хай не будуть записані з праведними» (Псалом 69:29), коли Спаситель страждає від спраги,Йому простягають оцет. І тим не менше, серед Свого болю і страждань, Ісус використовує 69-й Псалом, щоб розповісти нам, що ті, хто шукає Бога, будуть жити: «Побачать те покірні й звеселяться. Хай живе серце ваше. Ви, що шукаєте Бога» (Псалом 68:33), і що Бог не нехтує стражданнями свого народу: «Бо Господь вислухає нещасних, і в’язнями своїми не погордує» (Псалом 69:34).
6. «Звершилось!» (Йоана 19:30)
Щоб повністю зрозуміти ці слова, ми віримо, що нам потрібно заглянути в книгу пророка Даниїла. Він передбачив прихід помазаника, який прийде через 483 роки (69 х 7) після указу про відновлення Єрусалима (458 до н.е., тобто 26 рік н.е.), і потім буде вбитий: «Тож знай і зрозумій: від виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим до Помазаного князя – сім седмиць. А через шістдесят дві седмиці знов буде відбудований майдан і рів, але в тісноті часів. А по шістдесят двох седмицях Помазаний буде знесений, і нічого не буде для нього. А місто й святиню зруйнує народ вождя, що прийде; кінець же його буде в повіні, і аж до кінця буде війна – вирішення спустошень» (Даниїла 9: 25-26). Ісус каже нам, що Він виконав пророцтво Даниїла, згідно з яким «Сімдесят седмиць призначено для твого народу і для твого святого міста, аж доки не буде кінець злу, не запечатають гріх і не спокутують беззаконство, та поки не буде приведено вічну справедливість, покладено печать на видіння та на пророків і помазано святе над святими» (Даниїла 9:24 ). Це було завершена Ісусом на хресті.
7. «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Луки 23:46)
Останні слова Ісуса на хресті були взяті з 31-го псалма. Він каже нам, що ми можемо знайти притулок в Бога: «До тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитися повіки, у твоїй справедливості визволь мене! Нахили до мене твоє вухо, спаси мене притьмом, будь скелею прибіжища для мене, твердинею міцною, щоб мене урятувати! Бо ти – скеля моя й моя твердиня, і ради імени твого веди мене та керуй мною. Виведи мене з тенет, що тайно наставлено на мене, бо ти – моє пристановище» (Псалом 31: 2-5) і можемо довірити Богу своє життя: «В руки твої віддаю я духа мого: ти визволив мене, Господи, вірний Боже»(Псалом 31: 6). Наше життя в Його руках: «Яка велика, Господи, твоя доброта, що її ти зберіг тим, що тебе бояться, і чиниш тим, що до тебе прибігають, перед людськими синами! Ти ховаєш їх у сховку обличчя твого від заговорів людських; ти їх заховуєш у наметі від язиків сварливих. Благословен Господь, бо дивне своє милосердя явив мені в місті-твердині. Я ж у збентеженні моїм промовив: “Відтятий я з-перед твоїх очей!” Та ти почув голос мого благання, як я взивав до тебе» (Псалом 31: 20-23), і Він зберігає Своїх вірних: «Любіть Господа, усі його святії! Вірних стереже Господь, а гордовитим злишком відплатить. Сміло! І нехай ваше серце буде одважне, ви всі, що уповаєте на Господа» (Псалом 31: 24-25).
Чи можете ви разом з Ним сказати: «Отче! в руки Твої віддаю Свого духа!» ?
