Тетяна 33 роки як паралізована. Її ліжечко акуратно застелене. Вона посміхається. Очі горять добротою і любов’ю. Аж не віриться, що ця світла людина стільки пережила. Їй 63.
Вона працювала в хірургічному відділенні лікарні старшою медсестрою. Якось на чергуванні Тетяна доглядала пацієнтку, до якої приходив відвідувати її син Олег. Цей парубок згодом і став чоловіком Тетяни.
У них народилось 2 дітей. Біда прийшла несподівано. Протягом короткого часу померли її батьки, і також мама чоловіка. Тетяна не витримала цього, і в неї стався інсульт. Пів року вона пробула в комі. Коли прийшла до тями, то їй паралізувало обидві ноги і руки, відібрало мову.
Однак Олег не покинув її. Вона розповідає про нього з великою любовю і захопленням: дуже чуйний і порядний. Він доглядав за нею весь час та підтримував її. Вони вже 40 років разом, незважаючи на те, що чоловік сам переніс кілька операцій на серце.
Але близько 10 років тому сталась ще одна біда – сина Олександра збила машина. Через травму в нього почались проблеми з психікою. Боїться людей. Часто плаче. Довіряє лише мамі і татові.
Тетяна та Олег ледве зводять кінці з кінцями. Всі гроші йдуть на ліки.
Зараз жінка може рухати однією рукою і говорити.
Вона розповідає: «Гроші можна набути з часом. Все про що я мрію, це щоб люди любили один одного, допомагали і підтримували інших. Щоб була Божа любов всюди».
Поки ми розмовляємо, Тетяна сама удома, а чоловік повіз Сашка в лікарню.
На її ліжечку 2 телефони – стаціонарний і кнопковий мобільний. Нашу розмову перебиває дзвінок. Це дзвонить син. Чути як він плаче. Вона його заспокоює. Кладе слухавку і по її обличчю стікає сльоза. «Йому 35, – говорить вона про сина, – але після аварії він як дитина. Всіх боїться. Мушу його постійно заспокоювати. Але я вірю, що все буде добре, бо всіх укріпляє і об’єднює любов Божа».
Біля її ліжка стоїть ваза з квітами. «Це Олег вчора подарував. Купив у жінки, що продавала біля будинку. Я дуже люблю квіти».
Розповідає, що час від часу їй дзвонять колишні колеги по роботі, приходять сусіди. Вона всім чим може допомагає їм. Коли були паралізовані руки, брала слухавку зубами. «Хоч я не можу допомогти іншому грошима чи приїхати в гості, все ж, завжди можна підтримати добрим словом, підбадьоренням, увагою».
«Я б хотіла, щоб не було війни, всі жили в мирі, щоб всюди була любов Божа».
У своїй розповіді вона часто повторює слова «любов Божа».
З цієї розмови я розумію, що не можна розділяти ці два слова. Не має просто любові. Кожна любов – Божа. І коли ми любимо інших людей – то лише Божою любов’ю.
*Історія розказана у межах проекту «Дрібний ремонт осель самотніх літніх людей» Благодійного фонду «Карітас-Київ».
Метою проекту є дрібний ремонт у оселях для людей у потребі. Для реалізації проекту «Карітас» шукає волонтерів. Більше інформації тут.
Василь ВОЗНЯК, PR-менеджер Карітас-Київ
