Борис Ґудзяк ― Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський УГКЦ у США перед Великоднем у своїх трьох науках пропонує замислитися над розуміння знаків цього особливого часу, над глибиною таїнства Страсного тижня, Пасхи Господньої і таїнства нашого спасіння.
Смерть нас у цей час оточує. Ми бачимо, як нестає любих нам людей, наших знайомих.
Наше життя не є автопродуктом, ми не можемо його створити чи гарантувати. Всі люди помирають.
Смерть виходить із гріха. Варто сьогодні задуматися, яка якість гріха, в чому ядро нашого відходу. Впродовж усього посту з допомогою духівників я задумувався над своїм життям ― стільки в ньому отримую благодаті…
Із різних причин я бачу чітку тенденцію у нашому житті ― бажання бути самодостатніми. Думати, що я самодостатній, покладатися на свої сили, діяти за своїм промислом, формувати стратегії, тактики у різних справах, в яких не завжди Господь є в центрі. які, можливо, не є Божими.
Ця самодостатність є найбільшою ілюзіє сучасної людини. Людство щораз більше переконувало себе, що може не лише автономно управляти життям. А й вести один одного до кращого. Ми є тими, які вірять у прогрес, який відбудеться через наш розум, працю, таланти.
Нема сумніву, що Бог дам нам можливість розуміти, творити. Та, можливо, цей карантин, ця криза допомагають нам зрозуміти, що ми не є самодостатніми. Ми відчувамо, як нам бракує спілкування, тих, з якими ми працюємо, вчимося, відпочиваємо. Ми потребуємо інших. Стосунки ― це матриця нашого життя, мірило нашого духовного життя.
Ісус казав нам ― любіть Бога і любіть ближнього.
Самодостатність нас провадить до ілюзії, що можемо бути гарантами. Господь нам пропонує інший світ і світогляд.
Ми розуміємо, що кожна людина має дух і душу ― щось святе.
Господь нас кличе до спілкування на рівні Його святості, Його світу. У своїй самодостатності, відходячи від Нього ― джерела життя ― ми заподіюємо собі смерть.
Гріх Адама і Єви прирік їх на життя на відстані від Бога ― це був їхній вибір. Наш гріх ― це наш вибір. Ми бачимо, наскільки ми слабкі…
Перед нами в Страсному тижні є події, які лікують ілюзію самодостатності. Син Божий із веління Отця входить у цей світ. Чому? Щоб нас спасти, щоб бути з нами. Наше спасіння відбувається у божественний спосіб. Ісус, входячи в нашу природу, перевертає свобідний вибір бути з Богом. Він, залишаючись Сином Божим, зберігає стосунки з Богом Отцем.
У Пасці ми переживаємо те, що відбулося і те, що відновлюється в нас тут і тепер, коли Син Божий, прийшовши в наше життя, входить у нашу смерть.
Ісус іде на самоту, щоб молитися. Він свідчить Отцеві вільно, в любові своє Синівство. А в останніх днях бачимо це в драматичній та інтенсивній формі. Він просить Отця: «Відведи цю чашу від мене, але не згідно моєї, а Твоєї волі». В цьому сутність проблеми. Це питання життя і смерті. І цього Великодня, з допомогою цієї приголомшуючої кризи ми можемо побачити глибину дійства, яке нас спасає.
Перша ілюзія самодостатності, що я можу це спасіння якось підтримати. Ми його можемо лише прийняти. Не треба щось робити, а відкритися на те, що робить Господь, що дарує нам через Святого Духа. Це ― непросто. Бо ми навчені здобувати. А спасення ― дароване. Тому маємо його прийняти і помножувати.
У нас діє Господь. Спробуймо дивитися на ці події з Ісусової перспективи. Що Господь нас спасає. Що ми, які прийняли Христа, маємо в собі свого Спасителя. Будьмо менше самодостатніми, відпускаймо свої притензії, свої проекти. Шукаймо миру й спокою віддаймо житейську печаль і наше життя живому Богові. Не біймося, якщо Отець зробив таку велику жертву Свого Сина, щоб спасти нас, Він все зробить для цього й тепер. Віддаймося життєдайному Воскресінню.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
