Пропонуємо прочитати уривок із книги Філіпа Янсі “Розчарування в Богові” . Чому Бог мовчить тоді, коли найбільше потрібна Його пітримка?
На жаль, я занадто добре знаю, як сам реагую на прихованість Бога: я відвертаюся від Нього. Як дитина ховається від батьків, закриваючи рукою очі, так і я намагаюся викреслити Бога зі свого життя. Він не бажає відкритися мені – навіщо ж я шукатиму Його?
Книга Йова пропонує дві інші відповіді на розчарування в Богу. Перший тип реакції продемонстрували друзі Йова. Їх шокували нападки Йова на самі основи віри. Якнайглибше розчарування Йова не уміщалося в межах їх богослов’я. Їм доводилося вибирати між правотою людини, що претендувала на невинність, і Божою правотою, що не знає помилок. Подумати тільки, Йов хоче позиватися до Бога! «Подави в собі надмірні пориви, – умовляли вони. – Ми ж знаємо, Бог не буває несправедливий. Перестань навіть думати про це. Соромся, як можна виголошувати такі обурливі промови!»
Друга реакція – реакція Йова – це якийсь сумбур, нісенітниця в порівнянні з вивіреною логікою його друзів. «І нащо з утроби Ти вивів мене? – запитує він Бога. – Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б» (10:18). Йов протестує люто і безглуздо, немов птах, що сліпо б’ється в шибку. У нього майже немає розумних аргументів, він визнає бездоганну логіку своїх співрозмовників. Йов коливається, суперечить самому собі, відступає, іноді повністю піддається відчаю. Людина, що прославляється за свою праведність, волає проти Бога: «Перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи, поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні» (10:20,21).
Яку ж з реакцій виправдовує ця книга? Обидві сторони потребують певного коригування, проте, коли усі промови були виголошені, Бог наказав набожним друзям Йова покірливо і покаянно схилитися перед ним і просити його заступництва перед Богом.
Книга Йова фактично повідомляє нам, що Богові ми можемо говорити усе, що завгодно. Обруште на Нього свою скорботу, свій гнів, сумніви, обурення, образу, розчарування – Він прийме усе. Ми досить часто бачимо, як духовні гіганти Біблії б’ються з Богом. Вони вважатимуть за краще залишитися кульгавими на все життя, як Яків, аби утримати Бога. У цьому плані Біблія передбачає сучасну психологію: не можна заперечувати свої почуття, не можна довільно позбутися них, а тому слід виразити їх вголос. Бог готовий прийняти будь-яку нашу реакцію, за винятком однієї: Він не визнає тієї реакції, до якої я інстинктивно прибігаю, – спробу ігнорувати Його, жити так, немов Він не існує. Подібна думка навіть на думку не спадала Йову.
Загальна картина
Проте свобода у вираженні почуттів – це не єдиний урок Книги Йова. Нам відкрилися «закулісні таємниці» невидимого світу, і ми дізналися, що частенько розуміємо Божу прихованість абсолютно неправильно: у таких випадках ми схиляємося до того, щоб визнати Бога своїм ворогом, Його прихованість розуміємо як брак піклування про нас.
Йов дійшов саме до такого висновку: «Його гнів мене шарпає та ненавидить мене» (16:9). Ми, читачі, знаємо, що Йов помилявся. Пролог проводить тонке, але надзвичайно важливе розмежування: Бог особисто не причетний до бід Йова. Він попустив злу, але розповідь про Парі представляє джерелом усіх нещасть не Бога, а сатану. У будь-якому випадку, Бог зовсім не є ворогом Йова. Йов не залишений Богом – навпаки, Бог пильно, мало не під мікроскопом, спостерігає за ним. У ту саму мить, коли Йов просить суду, де б міг викласти свою справу, він сам бере участь у космічному суді, тільки не як позивач, що вказує звинувачувальним перстом на Бога, а як головний свідок захисту.
У нас немає анінайменшої причини вважати, ніби і наші випробування, подібно до випробування Йова, влаштовані Богом для вирішення великих космічних проблем, проте ми маємо право допустити, що наш площинний зір спотворює реальність точно так, як і це було з Йовом. Біль звужує поле зору – це найбільш інтимне переживання, воно змушує нас думати тільки про самих себе і ні про кого більше.
Книга Йова показує, що у світі здійснюється щось більше, ніж відкрито нам. Йов обтяжувався Божою відсутністю, але ми заглянули за завісу і зрозуміли, що Бог є присутнім у його стражданнях більш ніж колись раніше в його житті. Люди можуть розрізняти близько 30% спектру кольорів (бджоли і поштові голуби, наприклад, бачать недоступні нашому зору ультрафіолетові промені). Ще менш ми сприйнятливі до надприродного світу, ми лише на коротку мить проникаємо поглядом у нього.
Одна подія з життя іншого відомого персонажа Біблії дозволяє нам знову заглянути за лаштунки, і цього разу ми побачимо абсолютно іншу сцену. Пророк Даниїл теж страждав від відсутності Бога, хоча і не так жахливо, як Йов. Даниїл намагався розгадати повсякденну і тяжку проблему молитви, що залишається без відповіді, – чому Бог не чує його постійне благання? Даниїл на три тижні занурився в молитву. На двадцять один день він майже відмовився від їжі, не доторкався до вина і м’яса, не змащував своє тіло. Він невпинно волав до Бога, але не отримував відповіді.
І раптом на двадцять другий день Даниїл отримав значно більше, ніж міг сподіватися. Перед ним на березі ріки з’явилася надприродна істота, з очима, що палали як запалені світильники, і обличчям подібним до блискавки. Даниїлові супутники в жаху утекли, сам же Даниїл «не мав сили, обличчя його зблідло, і він став безпорадним» (див. Дан. 10). Він спробував заговорити із сліпучим видінням, але йому забракло дихання.
Ангел зглянувся до того, що пояснив Даниїлу причину своєї затримки: він був відряджений у відповідь на першу ж Даниїлову молитву, проте на нього напав «князь перського царства» (10:13) і лише після тритижневого протистояння підійшло підкріплення, і архангел Михаїл допоміг ангелові, що з’явився до Даниїла, зломити ворожий опір.
Я не стану навіть намагатися якось коментувати це вражаюче уявлення про космічну битву – мені важлива лише паралель з Книгою Йова. Даниїл, як Йов, був залучений у битву між вселенськими силами добра і зла, але ця боротьба в основному відбувалася за межами його поля зору. Із землі йому здавалося, що молитва марна, і Бог байдужий, але «погляд за лаштунки» переконує нас, що Даниїл помилявся: його звужена перспектива спотворювала реальність, як це було і з Йовом.
Що означає це з’явлення ангела, якому знадобилося військове підкріплення, як зрозуміти нам космічне парі в Книзі Йова? Ясне одне: у великій п’єсі, для якої увесь всесвіт служить лише декораціями, відбувається багато що, недоступне нашому сприйняттю. Коли ми наполегливо чіпляємося за свою віру, незважаючи на усі випробування, навіть коли просто молимося, це має якесь – ми навіть не підозрюємо, яке – значення в масштабах усього космосу. Щоб повірити в це, якраз і потрібна віра. Віра переконує нас, що Бог ніколи нас не залишає, навіть у ту пору, коли ми перестаємо відчувати Його присутність.
Йов почув голос з бурі, і його віра затвердилася. Бог нагромаджував природні явища, які Йов не вмів пояснити, – сонячна система, сузір’я, гроза, дикі тварини – Він згадував усе підряд. Якщо ти не в змозі зрозуміти видимий світ, в якому живеш, як же зможеш осягнути світ невидимий?! Йов усвідомив, нарешті, наявність більшої перспективи, і покаявся в пилу і поросі.
«Бог подібний до людини, яка хотіла сховатися, але закашлявся, і тим самим видав себе». Майстер Екхардт
