Отець Лука Михайлович: “Переображення Христа – то історія про таємницю, яке не була призначена для всіх”

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • Отець Лука Михайлович: “Переображення Христа – то історія про таємницю, яке не була призначена для всіх”

          То сталося незадовго до вбивства їхнього друга. Ну, буквально за декілька місяців. Але тоді вони про це й близько не здогадувались. Чомусь того звичайнісінького ранку вершина добре знаної гори якось по-особливому вабила їх десь туди, у височінь таворського узвишшя. То Він запросив їх, своїх друзів, аби помандрували з Ним. Кинув ідею – і вони сказати: «а чому б і ні?»

          * * *

          Нерідко саме так розпочинаються події, які згодом, з плином часу, вражатимуть мільйони своєю грандіозністю. Небесне так часто присутнє у звичайному, земному, а земне – у небесному, та нам, на жаль, не завжди під силу прочитувати це одразу. Така вже божественна христоматійність Божої дії, яка якось важко усвідомлюється і сприймається людиною.

          * * *

          Ця подорож була важлива теж і для Нього самого і для тих, які були такими близькими Йому. Найдорожчими. Вона мабуть відлунювала гамою особливих почуттів у серці отого незвичного Галилеянина, який відчував, що Він вже сюди більше ніколи не повернеться…

          * * *

          А поза тим віддалення від щоденної реальності – в гори, ближче неба, часто допомагає людині по-справжньому її розуміти. Нам потрібні подорожі, потрібні друзі, потрібна зміна дислокації, важливий досвід останньої подорожі. Ми потребуємо час від часу кудись сходити, щоб повернутися назад іншими. Нам і на думку не спадає, що це може бути для когось останньою дорогою… Рушайте час від часу у мандри, але лише для того, щоб повернутися…

          * * *

          Сходження вгору, у кожного своє і у свій час – це печать, яку Бог ставить у пам’яті душі, як знак своїх відвідин. І це лиш для того, щоб коли ми зійдемо у найтемніший шеол нашого життя, ми згадувати, що тоді на нашому особистому Таворі, це був саме Він. І що Ісус не помилявся, коли обирав нас і кликав іти за Ним. Що Він не грався тоді з нами, а просто ось так провадить нас і вестиме доти, допоки бодай трохи довірятимемо Йому.

          * * *

          Можливо, того дня друзі – Петро, Яків і Йоан захотіли побути разом, насолодитися розкішшю неформального спілкування, випити келих простого галілейського вина у товаристві найдорожчих, почути якийсь вдалий дотеп один від одного. І з усього цього вийшло ось те, що ми сьогодні звемо «Переображення». Вони, змучені і напівмертві від втоми, попадали і поснули. А Він залишився, що помолитись і молячись переобразився! І враз засяяв так, що їм мало не показалося. І ось та шокуюча дійсність вивела їх зі сну втоми до тихого споглядання Божої слави таворського світла.

          * * *

          Переображення Христа – то історія про таємницю, яке не була призначена для всіх. Лише для друзів. Ісус всього лиш вирішив їм показати ким Він є насправді. По-чесному і без прикрас. Так і повинно бути: таємниця не тиражується. Вона інтимна, вона – для своїх.

          * * *

          Здебільшого людям властиво вдавати з себе те, ким вони не є насправді. Така правда життя. Апостолам захотілося бути чудотворцями (і на час преображення вони вже чудодіяли) і то певно так, що добряче хизуватися бравадою чудес і натовп палко розносив вістки про новоявлених заклиначів духів. Ісус про це добре знав. І, здається, не дуже цьому дивувався. Хоча у Нього самого було якраз все з точністю до навпаки. Сила і велич Божества була незрівнянно применшена і укрита за обмеженістю земної плоті Христа. Ось і вся різниця між Божим і людським. Боже являється тоді, лише коли справді треба, не кричучи і не нав’язуючись….

          * * *

          На горі з ними сталося щось, після чого Петро захотів поселитися і жити там. Ось так – просто таворського неба, у наметах, на горі. Його б певно ніхто не зрозумів навіть у ті часи, та він про це тоді мабуть і не думав. Христос не засуджує за те Петра, але й не встановлює ніяких трьох наметів на його прохання, а натомість пропонує спускатися донизу. До життя. До реальності, де все буде трохи не так, як Петро собі уявив у пориві містичної з’яви.

          * * *

          Видіння преображеного Христа Петру і іншим, як виявляється, зовсім не допомогло. І що з того що вони побачили образ Його святого лику, який був яснішим від сонця і білішим від снігу. Чудо не завжди працює так, як нам видається. Воно не для того, щоб переконати, вразити, тероризувати. Не щоб стати залізним аргументом для підтверження Істини. Хто зна, а може у розповіді про Переображення є якась своя самодостатність, сповнена власної повноти і величі, яку друзі Ісуса просто не збагнули відразу. Воно лиш на мить їх приголомшило і сховалося у комірчини підсвідомості і лиш поволі-поволі заповнювало простір їхнього пам’яті, яку ми намагаємося розшифровувати аж по нині…

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            [ratemypost]