У нашому житті правилом доброго тону є те, що ми знаємо, коли і що сказати, а коли змовчати, де посміхнутися, кому щось запропонувати… І це важливо в наших стосунках.
Коли хочемо похвалити батьків, то кажемо, що їхні діти виховані. Та, на мій погляд, помилково, коли приходячи до Бога, теж хочемо виглядати вихованими, сказати Йому приємні слова, щоб солідно і возвишено звучало. Переконаний, що так не повинно бути. Ми маємо приходити до Бога, як до лікаря: ставати перед Ним такими, як ми є.
Перед Богом маємо бути в правді і простоті, щоб просити про те, що нам дійсно потрібно. Це не означає, що ми не маємо вчитися молитов у святих подвижників, які досвідчили досвід Бога, на яких формується наш молитовний дух, наше розуміння стосунків із Богом. Та поруч із тим маємо говорити Господеві те, що ми переживаємо ― в простоті й відвертості.
Адже Бог не просто хоче почути, що сказав той чи інший святий у молитві. А також те, що нас болить, що я дякую Богові, за що хочу Його прославити. Бог хоче нашої автентичності, а не те, щоб ми грали якусь роль. Щоб стояли у Бозі в правді і говорили перед ним в простоті і те, що лежить у нас на серці.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
