Боже слово, яке ми використовуємо, щоби спілкуватися з Богом: цим є псалми, яким Святіший Отець присвятив своє чергове повчання про молитву.
«Читаючи Біблію, ми постійно натикаємося на різного роду молитви. Але знаходимо також книгу, що складається лише з молитов, книгу, яка стала батьківщиною, тренувальним залом, домівкою багатьох молільників», – цими словами Папа Франциск розпочав свою катехизу про псалми. Зустрічаючись у середу, 14 жовтня 2020 року з паломниками, які зібралися в залі Павла VI у Ватикані на загальну аудієнцію, він поділився черговими думками із циклу, присвяченого молитві.
Мова молитви
Святіший Отець зазначив, що у псалмах знаходимо всі людські почуття: радість і біль, сумніви та сподівання, гіркоту… Катехизм навчає, що ними можуть молитися люди всіх часів у будь-якому стані. Читаючи псалми, «вчимося мови молитви».
«Бог-Отець, у дійсності, надихнув їх у серце царя Давида та інших молільників, щоб навчити кожну людину, як прославляти Його, дякувати Йому, благати, призивати в радості та болі, як розповідати про чудеса Його творів і про Його Закон», – сказав Папа, додаючи, що «псалми є словом Бога, яке ми, люди, використовуємо, аби розмовляти з Ним».
Страждання, вилите в запитання
За словами Наступника святого Петра, у Книзі Псалмів ми не зустрічаємо абстрактних осіб, людей, які плутають молитву з естетичним чи відчужуючим досвідом. Це не є тексти, що зродилися за письмовим столом, але «випливають з глибини існування». Щоб молитися ними, «вистачить бути такими, якими ми є», бо в них чуємо голос молільників, в житті яких, як і в житті всіх людей, не бракує проблем і болю. «Псалмоспівець не протестує радикально проти цього страждання, він знає, що воно є частиною життя. У псалмах, однак, страждання перетворюється у запитання», – пояснив Папа, зазначивши:
«Серед багатьох запитань, існує одне, що залишається підвішеним, немов неустанне волання, що проходить через всю книгу, від частини до частини, також і ми його повторюємо: “Доки, Господи? Доки?” Кожен біль вимагає звільнення, кожна сльоза призиває втішення, кожна рана очікує оздоровлення, кожна обмова – вироку виправдання».
Волання має сенс
Як зауважив Святіший Отець, завдяки цим постійним запитанням, псалми навчають нас «не призвичаюватися до болю», нагадуючи про те, що «життя не є спасенним, якщо не є оздоровленим». Людське життя – це подих, нестійка історія, але «молільник знає, що є цінним у Божих очах, а тому волання має сенс». Біль має тисячі облич, і молитва псалмами є виразником цього волання: хвороба, ненависть, переслідування, зневіра й навіть смерть, яка у псалмах «здається найнераціональнішим ворогом людини». І той, хто молиться псалмами, «просить Бога втрутитися там, де людські зусилля даремні». «Ось чому молитва вже сама в собі є дорогою спасіння і початком спасіння», – сказав Папа.
Відчинені двері
У цьому світі, як нагадав Глава Католицької Церкви, всі страждають, і ті, які вірять у Бога, і ті, які Його відкидають. Але у Псалтирі біль стає «взаєминами», адже волання про допомогу очікує «вуха, яке вислухає», воно не може бути без сенсу. Також і біль, якого зазнаємо, не може бути лише окремим випадком якогось універсального закону: бо це завжди «мої сльози». І всі прояви болю є «священними» для Бога.
«Перед Богом ми не є незнайомцями чи числами. Ми є обличчями і серцями, кожен знаний на ім’я, – наголосив Папа. – У псалмах віруючий знаходить відповідь. Він знає, що навіть якщо всі людські двері будуть замкнені, Божі двері відчинені. Навіть якщо увесь світ видав смертний вирок, у Бога є спасіння».
Бог чує, і цього достатньо
Підсумовуючи, Святіший Отець зауважив, що у молитві, іноді, вистачить знати лише те, що «Господь слухає». Бо не завжди проблеми вирішуються… той, хто молиться, не обманюється: «він знає, що чимало питань цього земного життя залишаються невирішеними», страждання постійно супроводитиме нас, після однієї битви чекатиме наступна. Але «якщо ми вислухані, все стає стерпним».
«Найгірше, що може трапитися, це страждати в покиненні, коли ніхто не згадує про нас. І від цього нас рятує молитва. Бо може, і то часто, трапитися так, що ми не розуміємо Божих задумів. Але наші волання не залишаються тут на землі, вони підносяться до Нього, до Господа, що має Отче серце, Який плаче над кожною Своєю дитиною, яка страждає і помирає», – сказав Папа.
