Святий Лука розповідає, що коли Ісус Христос “входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. Вони піднесли голос і казали:
“Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам”. І сталось, як вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилося? Де ж дев’ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” (Лк 17,12-18).
Для очищення тих прокажених вистачило Ісусові Христові одного акту волі, та однак, невдячність за ці ласки так Йому не сподобалась, що вважав за потрібне публічно її скартати. Наскільки більше має Йому не подобатися невдячність стількох християн, для очищення яких від прокази гріха, “применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги” і став “слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної” (Флп 2,7-8); для яких пролив свою найдорожчу кров аж до останньої краплі. Обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю (Од 1,5) – тому вигляд тієї жахливої невдячності завдавав Йому біль, упродовж усього життя, аж до останнього видиху.
Якщо невдячність є проступком настільки огидним Ісусові, то вдячність є чеснотою, в якій Боже Серце особливо віднаходить вподобання.
Про це також пише св. Августин: “Не можемо подумати, висловити, написати, що більше би подобалося Богу, над слова вдячності”.
Те саме каже св. Іван Золотоустий і додає: “найліпшим сторожем отриманих ласк є пам’ять про них і вдячність; вдячна душа особливо подобається Богу; Він бо, обсипаючи нас щоденно численними ласками, прагне того, щоб ми Йому за них дякували”.
Що більше: вдячність відкриває джерела Божого милосердя, щоб ми постійно отримували нові і великі дари.
Про це запевняє нас сьогоднішнє Євангеліє: як тільки прокажений повернувся подякувати Господеві Ісусові, окрім здоров’я тіла, отримав також здоров’я душі; просвічений внутрішньо, як кажуть екзегети, визнав Божу природу Ісуса Христа, став з часом Його учнем, робив чуда і поширював науку Спасителя. “Віра твоя спасла тебе” (Лк 17,19).
Не йдімо слідами тих невдячних прокажених, але наслідуймо вдячного самарянина.
Застановімося над собою і полічімо, скільки ласк отримали ми від Бога, а визнаючи, якою невдячністю відплатили Йому за них, припадімо до стіп Господа Ісуса, визнаваймо голосно Його доброту, дякуймо Йому за ласки і просімо Його покірно про пробачення. Винагороджуймо Ісусові за невдячність, яку Йому досі виявляли.
Джерело: “Розважання на усі дні цілого року з творів Св. Альфонса Марії Ліґуорі”
