Сьогоднішній уривок Євангелія четвертої неділі Великого Посту розповідає про безсилля, яке перемагається силою, безвір’я, яке перемагається вірою і одержимість, що перемагається молитвою і постом.
Тут дуже багато діалогів, просьб, крик крізь сльози, роздратування… Уривок просякнутий емоціями, що дозволяють нам легко створювати образи почутого у своїй голові. Учні розчавлені власним безсиллям. Батько розчарований і сповнений надії водночас. І Ісус є інакшим.
Ми не звикли бачити Ісуса роздратованим. Але Він був вповні людиною. Роздратованість ще не гріх, це емоція, яка має всі підстави статися гріхом. Кого стосується роздратування Ісуса так і не зрозуміло: батька, сина, учнів чи нас з вами. Учні за відсутності Христа не зуміли справитися з демоном. Причиною було те, що вони належно не приготувалися. Пізніше, на самоті вони отримають урок на все життя: піст і молитва є необхідною умовою для духовної сили.
Уривок про піст і молитву не знаходиться в найдавніших текстах, його знаходять щойно в манускриптах 5-го століття, в час розквіту монашого життя. Але вони все одно не перестануть бути чудовим рецептом із подолання духовних недуг. Не можна не відмітити те, що Ісус виганяє біса ще до того, як на те “шоу” збіжаться люди. Як це не схоже на наш час, коли стаються випадки читання молитви екзорцизму за присутності “роззяв”.
Люди не змінилися за 2000 років. “Хліба і видовищ” бракувало і завжди бракуватиме. Наостанок, ми чуємо страшне передвіщення страстей Христових і радісну новину про про воскресіння. Як покаже час, почули ті слова далеко не всі.
“Я вірю в Бога, як вірю в сонце – не тому, що я Його бачу, а тому, що в Його світлі я бачу все решту…” Клайв Стейплз Льюїс.
