Йо. 2, 1-11. Ви мабуть багато разів чули цей уступ з Євангелії від Йоана про весіллі у Кані Галілейській, де Ісус вчинив вражаюче чудо переміни воду на вино?
Бог, вино, весілля, танці? Що тут спільного? Чому вино на слово Ісуса стало, ну скажімо, не березовим соком або Ісус не став засновником нового бренду якогось напою, ну, наприклад кока-коли, випередивши на 20 століть Джона Стіва Памбертона?))
Євангеліє говорить нам щось про інше:
– Богові не байдужа наша щоденність. У тому числі коли ми йдемо на весілля або до ресторану на банкет. Немає жодної події у людському досвіді, від якої Бог самоусувається. Ісус не є Господом лише похоронних церемоній і поминальних днів. Кожна людина – це плід світлої мрії Бога. У цій мрії виражена повнота і багатовимірність людського життя. А це значить, що якщо ми, християни, то нам не варто цуратися жодних природніх проявів життя.
– Історія у Кані розповідає про те, як Ісус долає для багатьох невирішену колізії між духовним і недуховним. Це стара, як світ гностична дилема: розділювати речі на духовні і недуховні. На жаль, чимало людей вважають, що Ісус приносить повноту життя лише в якісь окремі церкви, святі місці, що Він перебуває «в особливійший» спосіб в «особливійших» станах. У Кані Ісус повстає відкривачем того, якими прекрасними можуть бути різні грані людського досвіду. Я навіть не сумніваюся, що Ісус чудово танцював на тому весіллі. Як Вам такий Ісус? Нерідко у християнстві домінуючими ставали вузькі аскетичні принципи заборон, які ставали ідеалами. Особи, які їх практивували(ють) часто можуть дивитися на інших, як мінімум з мовчазним осудом. Насправді немає жодної сфери і діяльності, яка б не могла бути місцем прояву життя у всій довершеності і повноті.
– Інкультурація: Тексти Йоана у вищій мірі інкультуральні. Особливо розповідь про Кану. Євангеліє від Йоана – це одна з перших богословій Христа написаних для грекомовного середовище щонайменше 60-70 років після воскресіння Христа. Справа у тому, що в греків, згідно свідчень Павіанія, існували cхожі легенди, які розповідали як жителі Елади пошановували бога вина Діоніса і на свято приносили порожні посудини і стверджували, що після завершення свята посудини ставали наповнені вином, коли сам Діоніс невидимо відвідував свято. Відкриваючи грекам тайну Євангелія Йоан ніби хоче сказати: «Друзі, у Вас є свої легенди, а у нас є Ісус, який перетворив ваші легенди в реальність, то чому б Вам у Нього не увірувати».
– «Шість кам’яних посудин». Чому не 5-ть, не 8-м? Про що саме йшлося Йоанові вказуючи на цей факт? Ми ніколи не здатні перевірити фактологічний бік цієї події. Однак якщо подивитися на число 6-ть під оглядом числового символізму(а у Йоана, до слова, дуже мало випадкового) це може бути вказівкою на недосконалість. Число 6-ть – знак несповненості, недовершеності. На фоні цього Ісус є спражнім сповненням «закону і пророків». Посудини, як образ обрядового ритуалізму (призначений для «мікве» – юдейських обрядів очищення), як образ старого досвіду, який капітулює через порожні посудини перед новим вином Ісуса, що сам приходить, як Нове Вино, щоб здійснити переміну ветхості Закону на досконалість благодаті.
– За місткістю посудини були величезні – 100-120 літрів кожна. Ітого 6 х 100л.-120л. = 600-700 літрів води перетворилися на вино. Не слід буквально розуміти сказане євангелістом: він хотів цим підкреслити, що коли благодать і милосердя Ісуса приходять до людей, то Він бажає стати тим, що покриває людину повнотою життя. Навряд чи бодай на одному весіллі у світі зможуть випити 600-700 літрів вина, як і не може бути на землі такої потреби, на яку б не вистарчило нового вина Божої любові. Тут чудове послання Ісуса: Бог приходить лише як повнота і не інакше. Він дарує себе з надлишком, вщерть, бо для Йоана на весілля в Кану приносить повноту життя і радості той, хто сам є Життям.
– Одна зі спокус дивитися на чуда Христа, як на відкремлений від нас факт, як на вражаючий трюк Ісуса. Йоан хоче сказати не про те, що Ісус зробив щось лише одного разу, а про те, що Він робить повсякчас, бо Бог «творить все нове». Для нього важливо, щоб ми побачили не те, як Ісус разово перетворив воду на вино, а те, що коли Ісус насправді приходить у життя людини, то їй обов’язково відкривається нова якість життя, особливий смак радості.
– Фраза: “Що мені й тобі, жінко» (Йо.2, 4). Ця лексема виглядає не надто зрозуміло, а може навіть дивно. Варто знати, що на Сході вона була звичайним розмовним зворотом. Якщо говорити цю фразу, скажімо, у пориві злості, то вона означала б докір або цілковите несхвалення, але якщо її висловлювали м’яко, то вказувала на щось притилежене: «Не хвилюйся, можливо, ти не зовсім знаєш, що точно там відбувається, здай справу на мій розсуд і я полагоджу все сам”.
– Ісус звертається до Марії «жоно» в грец. (γύναι). Для нас воно так само звучить дещо різко, але цим ж словом Ісус промовлятиме до Матері з хреста, коли залишатиме її на опіку Йоана (Йо. 19,26). У Гомера цим словом Одіссей звертається до Пенелопи, своєї коханої дружини. Цим же словом звертається і римський імператор Август до Клеопатри, знаменитої правительки Єгипту. Це був титул, що вказував на повагу і особливий статус особи, до якої зверталися. Для нашої культури такий вислів не є таким звичним і промовистим. Далеким аналогом (γύναι-жоно) могли б бути хіба «пані», «мадам», які виражають устивість, чемність і повагу.
