ВСТАНЬ І ХОДИ!

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Не все золото, що блищить
  • Другий шанс
        • ВСТАНЬ І ХОДИ!

          Щоб ходити ногами по Землі…

          Євангеліє про розслабленого (Ів 5,1-15), говорить про Ісуса, який стає нашим другом!

          Ісус, допомагає тому, хто 38 років страждав не так від хвороби “розслабленості”, як від самотності…

          Напевно, це боліло його значно більше! Боліло те, що небуло кому йому помогти дістатися до купелі Ветезда.

          Насправді, ми також часто хворіємо цією болячкою, болячкою самотності…

          Ми часто чуємося покинуті на призволяще в наших бідах, наших проблемах, наших життєвих ситуаціях…

          Що маємо на увазі, коли питаємо в інших: “як в тебе справи?” Нас вони реально цікавлять? Ми готові почути якусь нестандартну відповідь відмінну від: “все ок”? Ми готові стати частиною його життя?

          ⠀А тепер про Євангеліє:

          ⠀✔️РОЗСЛАБЛЕНІСТЬ

          Стан самого горизонтального положення, коли людина втрачає свою притаманну їй вертикальну позицію (поставу Воскреслого, доречі) і будучи лежачою, людина нічого не хоче, не бачить лініі горизонту, не бачить цілі. Не має змоги бачити інших “face to face”.

          ⠀✔️ВСТАНЬ І ХОДИ (І НЕ ГРІШИ)

          Подія оздоровлення розслабленого є прототипом воскресіння мертвого, бо лиш живий може ходити ногами по землі. Розслаблений не просив чуда оздоровлення, а лише можливості дістатися до води. Але Ісус хоче вирішити проблему так як знає Він. (Дуже часто, ми хочемо, щоби Бог «порішав» нам то – що ми хочемо; і так – як ми це бачимо.)

          Діставшись до води, розслаблений, може би і оздоровився, але не зцілився. Ісус його ж не просто оздоровлює, але зціляє! Зціляє від гріхів, які стали причиною отої розслабленості. І може це зробити тільки Він.

          Збереження стану зцілення – потребує переміни! Переміни життя! Ісус застерігає: “більше не гріши”!

          ⠀✔️ХТО ТОЙ, ЩО ОЗДОРОВИВ?!

          Оздоровлений чоловік, спершу, навіть не знає, хто йому вчинив чудо. Про це довідується лише згодом.

          Це показує наше часте, меркантильне відношення до Бога. Ми отримали те, що хотіли, і все, “дасвідос”… Нас не цікавить Особа Того, хто реставрував у нас наш первісний образ, нашу гідність, нашу всеєдність!

          Як часто ми готові визнати (і чи пам’ятаємо), що саме Ісус є нашим Спасителем?!

          Отець Роман ДЕМУШ

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Не все золото, що блищить
        • Другий шанс
          • Оціни

            [ratemypost]