Коли спитати звичайну людину, християнина, когось із нас, що таке добро, а що таке зло, то майже кожен скаже, що знає, що це є. Так само знає, що є гріхом, а що – чеснотою. Однак поза тією теорією, яку ми знаємо та можемо пояснити іншим, як часто ми самі грішимо! Наскільки ми далекі від того, щоб усі свої знання застосувати на практиці, у своєму житті та для свого ж спасення! Тут є дуже багато аспектів і я хотів би звернути увагу на один із них.
Зазвичай, коли ми починаємо грішити, диявол підкидає нам якусь думку. Вона, безперечно, може різнитися в певних конкретних випадках, та переважно її варіанти такі: це невеликий гріх, інші теж так роблять, якщо ти раз це зробиш, то нічого не станеться, та можеш собі раз у житті це дозволити, ти маєш на це право, ти й так багато доброго зробив. Одним словом, диявол змушує нас засумніватися. Він ніколи не діє відверто, а всі свої пропозиції загортає в гарні блискучі обгортки й так спокушає людину.
У творах святих Отців бачимо, що вони закликають бути завжди категоричними, ніколи не вступати в діалог, у розмову зі спокусливими думками, а відкидати їх. Диявол має колосальний досвід спокушання ще від часів Єви, до того ж, до кожного застосовує окремий підхід – до чоловіків, жінок, мирян, священиків, єпископів… Тому ніколи не можна вступати з дияволом у діалог. Він завжди одурить!
