Ми не любимо страху. Соромимося зізнатися в тому, що боїмося, й за всяку ціну вдаємо безстрашних. Захищаємося від страху, вважаючи, що він є непотрібним баластом у житті.
Так буває не завжди. Нерідко страх оберігає нас від дурних учинків, а страх Божий є безсумнівно тим, чого ми мали б палко прагнути та про що повинні молитися.
Часто, однак, страх набуває патологічних розмірів – доводить нас до неврозів, депресій і не дозволяє вирішити що-небудь. Страх паралізує і не дає нам радіти. Такий страх чужий духові християнства.
Саме тому сторінки Євангелія рясніють закликом «не бійся», «не тривожся».
Відсутність страху, а радше перемога над ним, випливає з факту присутности Ісуса в нашому житті: ми не самі, боремося не самі, маємо сильного союзника.
Отож – не біймося. Починаючи від сьогодні, відкриймося: найперше впустімо Бога в наше життя, потім – іншу людину, потім – відкриймося до того, що приноситиме нам кожен наступний день.
