Наш Господь називав Себе Сином Божим і Сином Людським. Він був і Богом, і людиною. Це насправді величезне таїнство, яке називається Втіленням. Втілення означає перетворення в тіло. Бог прийняв людську подобу. Він був втіленим. Св. Іван дуже гарно сказав про це: «І Слово сталося тілом»[1]. Слово – це Бог або друга особа в Пресвятій Тройці.
Це таїнство доволі складне для розуміння. Ми пропонуємо пояснити його на деяких прикладах. Коли ми кажемо, що Бог став людиною, то ми не маємо на увазі, що після цього Небо спорожніло, як може спорожніти кімната. Коли Бог прийшов у наш світ, Він не залишив Небеса порожніми і не змалів до людських пропорцій. Христос був життям Бога, що жив у людському тілі. Св. Тома Аквінський дуже гарно описує це в одному зі своїх гимнів: «Небесне Слово, ставши втіленим, не покинуло свого місця поруч з Отцем».
Пропоную розпочати з відповіді на запитання: «Чому Бог став людиною?» Відповідаємо, виходячи з історичних реалій, в яких живемо: «Він став людиною, щоб спасти нас від гріха». Ми мусимо пояснити, чому Богові треба було стати людиною, щоб цілковито загладити наші гріхи. Коли ми грішимо, то беремо на себе безмежний борг, але ми не можемо сплатити його, оскільки самі є обмеженими. Спробуймо сформулювати цю причину у формі принципу, а згодом розглянемо приклади. Уявімо, що простий громадянин США, мер міста, губернатор штату і президент віддають шану Святішому Отцеві. Чия пошана Святішому Отцеві є більшою: простого громадянина чи президента? Хіба не президента? Пошана вимірюється не рівнем особистості, яка вшановує, а рівнем особистості, яку вшановують.
Інша сторона цього твердження така: провина чи гріх завжди вимірюється тим, проти кого вчинено цей гріх. Якщо простий громадянин і мер міста скоїли злочин, який з цих злочинів буде більшим? Якщо злочин скоєний проти президента США, то, напевно, злочин, скоєний проти мера, був би не більшим, хіба ні? Пропоную застосувати це до людства загалом.
- Ми грішимо.
- Проти кого ми грішимо?
- Проти Бога.
- Гріх вимірюється тим, проти кого грішать.
- Ми грішили проти Бога.
- Він є безмежним, тому наш гріх і наша провина є безмежні.
Згадаймо ще раз: пошана вимірюється рівнем особистості, яку вшановують. Ми намагаємося сплатити свій борг. Людина є обмежена у своїх можливостях, тому вона не може сплатити свій борг по справедливості. І це не має нас дивувати. Ми дуже легко беремо на себе значно більші борги, ніж можемо сплатити.
Уявімо, що ми маємо безмежний борг перед Богом, який не можемо сплатити. Чи міг би Бог простити нам? Чи міг би Він сказати: «О, забудь про це! Це пусте». Він міг би сказати: «Забудь», але Він не міг би сказати: «Це пусте». Припустимо, Він простив нам. У такому разі Він виявив би до нас милосердя, але цим не встановив би справедливості. Якщо ми заборгували комусь двадцять доларів, цей борг можна простити, але справедливість не буде встановлена, аж поки ми не віддамо весь цей борг. Пригадую, коли я був малим хлопчиком, то часто розбивав шибки у вікнах нашому сусідові. Сусід інколи казав: «Забудь про це», але я чомусь не міг залишати цю свою провину просто так. Я ішов до скарбнички, виймав свої дитячі заощадження і віддавав сусідові за розбите вікно. Так само людина не хоче, щоб Бог просто так прощав їй гріхи, адже вона має почуття власної гідності. Людина хоче якось сплатити свої борги перед Богом. Однак нам ще треба з’ясувати, як ці борги слід сплачувати.
Щоб встановити справедливість і забезпечити милосердя, Бог мусів стати людиною. Якщо б Він не став людиною, то не міг би бути нашим представником. Він не мав би можливості представляти нас, і людина не могла б сплатити свій борг. Спробуйте уявити, що мене заарештували за перевищення швидкості. Чи могли б ви зайти до судової зали тієї хвилини, коли якраз слухають мою справу, і сказати: «Пане суддя, відпустіть його. Я візьму його провину на себе». Суддя відповів би вам: «Не втручайтеся! Це він проходить по цій справі, а не ви». Так як людина якось пов’язана з певною справою, так само пов’язаний з цим і Бог. Бог мусив прийняти нашу природу. До того ж, гріх вимагає певного страждання і спокутування. Якщо Бог став людиною, Він міг страждати як людина і страждати в ім’я усіх людей.
Ісус Христос мав бути не тільки людиною, а й Богом: людиною, щоб діяти від нашого імені, Богом, щоб безконечні людські борги міг сплатити хтось такий, що є безконечним і безмежним. Кожна дія Бога має безмежну цінність. Він мусив мати божественну природу, щоб бути безгрішним. Жодна людина не може загладити власні гріхи. Щоб встановити справедливість і задовольнити милосердя, Бог мусів був стати людиною, аби сплатити наші безмежні борги. Це можна пояснити за допомогою старого дитячого вірша «Шалтай-Болтай».
Цей вірш дуже вдало показує стан людини, змінений внаслідок руйнівної дії гріха. Упавши в гріх, людина стає подібною до розбитого яйця, яке вже не може скласти свої частини в одне ціле. В цій людині стався якийсь внутрішній розлад і звичайні соціальні блага ззовні не допоможуть їй.
Візьмімо для прикладу годинник, в якому зіпсута ходова пружина. Ми маємо годинниковий механізм, але він чомусь не працює. Які умови треба виконати для того, щоб запрацював годинник? По-перше, дістати ходову пружину, тобто вона має надійти ззовні. По-друге, цю ходову пружину треба помістити в середину в годинниковий механізм. Людина також не може сама «відремонтувати» себе, як і зіпсутий годинник. Якщо людину треба «зцілити», то це зцілення мусить надійти ззовні, щоб застосувати його в середині. Ми ніколи не зможемо відновити свій зір, якщо ми сліпі.
Якщо, вчинивши гріх, ми розірвали своє спілкування з Богом, то вже не можемо самотужки відновити це спілкування. Чи пробували ви коли-небудь взяти пелюстку троянди в пальці і стиснути її? Чи можна відновити колір цієї розчавленої пелюстки? Вам ніколи не вдасться повернути її первісний колір. Спробуйте зняти краплю роси з листка, і ви вже ніколи не зможете повернути її на попереднє місце. Зло надто глибоко вкоренилося, щоб його могла виправити дещиця доброти, здорового глузду і толерантності. Людині, яка страждає від надмірної ваги через переїдання, допоможуть, напевно, шість сетів гри в теніс. Годинник, в якому зіпсута ходова пружина, не може сам себе відремонтувати. Одне слово, порятунок має прийти ззовні.
Наша людська воля є занадто слабкою, щоб самотужки побороти зло. Так само як хворі люди потребують ліків ззовні, так і нам потрібен Учитель для нашого розуму. Нам потрібен Лікар, який міг би лікувати наше тіло, і нам потрібен Спаситель, який зцілив би нашу душу. І цей Спаситель має прийти з-поза меж людства, яке погрузло у своїх гріхах і суперечностях.
Погляньмо на це з іншого боку. Ми говорили, щоб полагодити годинника, треба нову ходову пружину взяти ззовні і встановити її всередині годинникового механізму. Отже, спасіння має прийти з-поза меж людства, але воно якимось чином мусить зреалізуватися всередині людства. Бог змушений був стати людиною, щоб спасати зсередини. Якби Бог не став людиною, Він не мав би до нас жодного стосунку. Людина не хоче, щоб її гріхи були просто прощені, вона хоче спокутувати за них. І тому Бог став чоловіком. Якщо ми складемо ці дві умови разом, то отримаємо причину того, чому саме Спаситель мусів бути і Богом, і людиною: Бог приходить ззовні, а людина має прийти від людства. Це і є таїнство Втілення: Бог стає людиною в особі Христа, щоб спасти нас від гріхів.
Зараз ми підійшли до чогось трохи важчого для розуміння. Спробуймо використати терміни, які не часто трапляється нам почути. Перш ніж розпочати навчання в семінарії, майбутні священики впродовж шести місяців мусять вивчати значення таких термінів, як, наприклад, гіпостатичний союз. Гіпостатичний союз означає, що в Христі існує дві сутності і одна особа. Це те, про що слід завжди пам’ятати. Христос має дві сутності: людську і божественну. Ці обидві сутності поєднані в особі Бога. Чи означає це, що Христос був людською особою? Ні, Він був Божественною особою. Чи володів Він людською сутністю? Так. Чи володів Він Божественною сутністю? Так. Вони були об’єднані в Божественній особі Бога. Очевидно, коли я вживаю слова «сутність» і «особа», я не маю на увазі одне і те ж, чи не так?
Можливо, буде зрозуміліше, коли ми розглянемо простий приклад. Пропоную взяти в руку олівця. Цей олівець має сутність. Сутність – це те, що діє. Наприклад, корова має свою сутність, свиня і голуб теж мають свою сутність. Навіть килим чи ваш палець мають сутність. Але чи є, скажімо, корова особою? Якщо ваша корова прийде на моє пасовисько і випасе усю траву, то я не зможу подати на неї до суду. Я зможу притягнути до відповідальності вас. Отже, у чому полягає відмінність між сутністю і особою? Особа – це джерело відповідальності. Скажімо, собака не є відповідальною за свої дії, а людина – так. Дивлячись на олівець, який ви тримаєте в руці, чи помічаєте ви перед собою дві сутності: одна – сутність олівця, друга – сутність вашої руки? Чи є ваша рука особою? Ні, тому що ви можете втратити руку, але залишатися при цьому самим собою. У руці, яка поєднана з олівцем, ми усвідомлюємо присутність двох сутностей. Яким чином вони поєднані? У вашій єдиній особі. Отож можливе поєднання двох сутностей в одній особі. У вас є тіло і душа. Вони дуже різні за своєю сутністю. Одне – матеріальне, друге – духовне, однак вони складають одну особу. Це дуже недосконала і неповна аналогія того, що відбувається.
Олівець сам по собі писати не може. Спробуйте покласти його на стілець чи на стіл. Справді, олівець не може сам писати. Коли ви візьмете олівця в руку, то отримаєте єдність двох сутностей в одній особі. Тепер цей олівець може писати. Тепер він може робити те, чого не міг зробити раніше. Коли олівець пише, як ви кажете: «Олівець пише» чи «Я пишу»?
- Ви не кажете: «Мої очі бачать тебе».
- Ви кажете: «Я бачу тебе».
- Ви не кажете: «Мої вуха чують тебе».
- Ви кажете: «Я чую тебе».
- Ви не кажете: «Мій шлунок перетравлює їжу».
- Ви кажете: «Я перетравлюю їжу».
Зауважте, що ми завжди присвоюємо дії сутності особі. Якщо ви підписуєте чек, то при цьому передбачається якась відповідальність, однак ні рука, ані чек не є джерелом цієї відповідальності.
Пропоную знову застосувати цю аналогію. Покладіть олівець на стіл. Олівець нагадує людину, яка не може сплатити свій борг перед Богом. Тепер візьміть олівець в руку. Рука, що є частиною вашої особи і наближається до олівця, представляє особу Бога і ту божественну сутність, яка наближається до людської сутності. Коли Бог спускається до нас і переймає людську сутність, об’єднуючи її зі Своєю божественною сутністю і божественною Особою, ми бачимо єднання двох сутностей, а саме, сутність Бога і сутність людини в єдності з особою Бога. Як олівець, що без єдності з людською сутністю нічого не міг зробити, так і людська сутність, поєднана з Богом, може почати робити те, чого сама по собі не могла зробити. Олівець є інструментом моєї особи. Коли Бог зі Своєю Божественною сутністю прийшов у цей світ і прийняв людську сутність з утроби Своєї благословенної матері, Він узяв до Своїх Божественних рук інструмент – людину. Як тільки Бог прийняв на Себе нашу сутність, Він зміг діяти від нашого імені. Кожна з дій такої людської сутності матиме безмежну цінність. Кожен зойк, кожне слово, сльоза чи крок тієї людської сутності стали невід’ємними від особи Бога. Одного лише подиху Бога було достатньо для того, щоб спасти світ. Чому? Тому що це подих Бога, і він має безмежну цінність.
Чому Бог так сильно страждав, перейнявши на себе нашу людську сутність? У цьому світі є більше піщинок, ніж треба, такою ж безмежною є і любов. Щиру любов можна засвідчити лише одним способом – відмовитися від усього, чим людина володіє. Бог прийняв на Себе нашу людську сутність і мовив, що любить нас до кінця, навіть до самої смерті.
Тепер ми бачимо красу і велич Христа. Він став людиною у Віфлеємі, прийнявши тіло немовляти. Він був народжений без матері в Небі і без батька на землі. Він, що сотворив світ, народився в ньому. Творець сонця, що народився під сонцем. Еталон землі, що народився на землі. Несказанно мудрий, що народився в тілі немовлятка. Він наповнював світ, лежачи в яслах, керував зорями. І земна мати доглядала Його. Небесна радість струменіюча, божественність втілена. Вічність, час. Господь, битий бичами. Сила, зв’язана мотузками. Цар, коронований терновим вінком. Якби ви були єдиною людиною у світі, яка жила і грішила, Він прийшов би на землю, страждав би й помер тільки за вас одного. Так сильно Він вас полюбив.
[1] Ів. 1:14
