Задумаймося на мить, чи Господь є центром нашого життя сьогодні. Не колись, коли ми самі Його вибрали, а тепер і тут, у той момент, коли мені є трудно і непросто, коли маю різні випробування, клопоти, падіння і спокуси. Але, чи у цьому всьому я не відвертаю своєї уваги від Бога, як чогось центрального.
Думаю, що кожен із вас у своєму житті пережив складні моменти, які хочу, щоб ми собі пригадали. Бо рано чи пізно у житті кожного з нас настає момент – нема різниці, чи сумна якась подія, яка пригнічує, чи, навпаки, весела, якої ми чекали усе своє життя – коли ми про щось думаємо безперестанку, щоб ми не робили, з ким би ми не говорили, а та річ не йде нам з голови, ми її раз за разом ніби прокручуємо у своїй пам’яті. І ми розуміємо, що ця річ глибоко засіла в нашій голові, якщо ми не можемо про неї не думати.
Тепер спробуймо спроектувати цю ситуацію на стосунки з Богом – чи Він сидить у нашій голові, чи ні? Чи ми про Нього пам’ятаємо безперестанку, як про земні, скороминучі речі, чи ні? Чи ми перейняті Ним будь-коли, хоч би де, в різних обставинах? Бо насправді, то ми маємо так перейматися тільки Господом, щоб незалежно від обставин Він був центром наших роздумів. Немає значення складний день чи радісний, ми маємо шукати Його, шукати спасення.
