Основна мета посту

Читай також

  • Відбулися IV дні формування для молоді
  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • Основна мета посту

          Піст – це духовний ключ, свідчення про це ми постійно зустрічаємо на сторінках Біблії. Проте якимсь чином він був залишений без уваги і практично загублений. Тому дуже небагато сучасних християн змогли б здогадатися, навіть з декількох спроб, про який духовний ключ йде мова. Отже, темою нашого дослідження буде піст.

          Передусім, дозвольте запропонувати вам просте визначення. Піст – це добровільне утримання від їжі заради духовних цілей. Іноді люди практикують сухий піст, але це швидше виключення – як правило, постуючи, приймають рідини і утримуються від їжі.

          Приклад посту був даний самим Господом Ісусом. Його піст відбувався в пустелі і випереджав початок Його відкритого служіння людям. Євангеліє від Матвія 4:2: «І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів»[1]. З цих слів я ясно розумію, що Він не відмовлявся від води упродовж цих сорока днів і ночей, тому що будь-хто з вас, хто хоч трохи постив без води, знає, що спрага приходить набагато швидше і сильніше, ніж голод. Оскільки сказано не про те, що Він став жадати, але тільки що Він відчув сильний голод – саме це свідчить про те, що Ісус відмовився від їжі, але не від води.

          Для багатьох сучасних християн піст здається чимось незвичайним і навіть страхітливим. І це дуже дивно, оскільки в Біблії піст регулярно практикувався Божим народом. До того ж піст прийнятий більшістю інших світових релігій. Постять, наприклад, індуси, буддисти, мусульмани, і т. ін.

          Спершу ми розглянемо цілий ряд місць Писання, які говорять про піст. Я намагатимусь пояснити основні духовні завдання посту. Найпершою метою посту є упокорювання себе. Піст є духовним засобом, який був призначений Богом для нашого упокорювання перед Ним. Упродовж усієї Біблії Бог закликає Свій народ упокорити себе перед Ним. Є багато різних місць Писання, які підкреслюють це.

          Давайте звернемося до чотирьох уривків з Нового Заповіту.

          1. От Ісусові слова, записані в Євангелії від Матвія 18:4: «Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім».
          2. Євангеліє від Матвія 23:12: «Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться».
          3. А ось, що написано про упокорювання в Посланні Якова 4:10: «Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме!».
          4. Перше послання Петра 5:6 закликає нас: «Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив».

          Одна важлива думка міститься в усіх цих місцях Писання: відповідальність упокорювати нас покладена на нас самих. Ми не може перекласти її на Бога. Можна сказати, що молитва: «Упокор мене, Боже» практично суперечить Писанню, бо у відповідь Бог постійно каже в Писанні: «Упокор себе сам». Якщо необхідно, то по Своїй великій милості, Він може створити умови для нашого упокорювання, але все-таки саме ми повинні упокорювати себе перед Ним.

          Далі, Бог не просто закликає нас упокорювати себе, але і відкриває у Своєму Слові конкретний практичний спосіб, як ми можемо упокорювати себе перед Ним. У зв’язку з цим дозвольте навести свідоцтво царя Давида. Він говорить у Псалмі 34:13: «Душу свою мучив постом». Таким чином, Давид застосовував піст як засіб упокорювання своєї душі, упокорювання себе.

          Тепер давайте подивимося на деякі історичні приклади, коли Божі люди упокорювали себе так само. По-перше, давайте звернемося до Книги Ездри, до опису того, як Ездра вів велику групу юдеїв, що повертаються з вавилонського полону в Єрусалим. Їх чекала довга і виснажлива подорож через ворожі землі, на дорогах яких орудували банди розбійників. А вони узяли із собою жінок і дітей, а також дорогоцінні священні сосуди храму. Вони відчайдушно потребували безпечного прикриття. Перед Ездрою був вибір: звернутися до імператора Персії з проханням про загін воїнів і вершників, або покластися на Бога. Він обрав довіритися Богові і ось, що він сказав, Книга Ездри 8:21-23: «І проголосив я там піст, над річкою Агавою, щоб упокорятися нам перед лицем нашого Бога, щоб просити від Нього щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку, бо я соромився просити від царя війська та верхівців, щоб помагали нам у дорозі проти ворога, бо сказали ми цареві, говорячи: Рука нашого Бога на добро для всіх, хто шукає Його, а сила Його та гнів Його на всіх, хто кидає Його! І постили ми, і просили нашого Бога про це, і Він дав нам ублагати Себе».

          Перед Ездрою був реальний вибір: тілесний (природний) варіант і духовний (надприродний) варіант. Він міг удатися до тілесного варіанту і попросити в царя загін воїнів. У цьому б не було нічого гріховного, але це був би низький рівень віри. Проте Ездра обрав духовне рішення: він вирішив поглядати на Бога і призвати Божу надприродну допомогу і захист, і він знав, як це зробити. Ізраїльтяни, які були з ним, теж знали, як це слід робити. Вони почали постити і упокорювати свої душі перед Богом. Вони звернулися зі своїм проханням до Бога, і Бог почув їх і дарував їм у дорозі охорону, про яку вони просили.

          За наступним прикладом ми звернемося в той час, коли над Юдею царював Йосафат. Друга книга Хронік 20:2-4: «І прийшли, і донесли Йосафатові, говорячи: Прийшла на тебе сила силенна з того боку моря, з Сирії, і ось вони в Хаццон-Тамарі, воно – Ен-Ґеді. І злякався Йосафат, і постановив звернутися до Господа. І він проголосив піст на всю Юдею. І зібралися юдеяни просити допомоги від Господа, також поприходили зо всіх Юдиних міст просити Господа (букв. «шукати Господа»)».

          Отже, Йосафат оголосив піст і молився до Бога, волаючи про Його допомогу. Давайте подивимося на завершальні слова його молитви, які є дуже важливими. Вірш 12: «Боже наш, чи ж Ти не осудиш їх? Нема бо в нас сили перед цією силою силенною, що приходить на нас, і ми не знаємо, що зробимо, бо наші очі на Тебе!» Ключова фраза: «нема в нас сили… ми не знаємо, що зробимо». Отже, вони повинні були звернутися до Бога за надприродною допомогою, і вони знали спосіб, як звернутися – через піст. Вони відмовилися від природного, щоб призвати надприродне.

          За наступним наочним прикладом практики посту в Старому Заповіті, давайте звернемося до приписів святкування Дня Покути, який євреї називають Йом-Кіппур. Ці приписи містяться в книзі Левит 16:29-31: «І це стане для вас на вічну постанову, сьомого місяця, десятого дня місяця будете впокоряти ваші душі, і жодної праці не робитимете ви, ані тубілець, ані приходько, що мешкає серед вас», – де наш переклад каже «впокоряти ваші душі», в інших перекладах сказано: «ви повинні нехтувати собою» і «ви повинні постити» – … бо того дня буде окуп ваш на очищення ваше, зо всіх гріхів ваших станете чисті перед Господом. Субота повного відпочинку від праці вона для вас, і ви будете впокоряти душі свої, це вічна постанова».

          Ми знаємо з історії, що близько трьох з половиною тисяч років єврейський народ постійно дотримував День Покути як день посту. Новий Заповіт своїм авторитетом підтверджує це. От як описана подорож Павла через море в Рим у книзі Дій 27:9: «А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й Піст, то зачав Павло радити». «Піст» (з великої букви «П»), про який тут говориться, це День Покути, святкування якого завжди випадає на кінець вересня або на початок жовтня, саме тоді, коли здійснюється перехід до зими. Таким чином, ми бачимо на підставі авторитету Нового Заповіту, що День Покути завжди святкувався як «Піст». Отже, як ми ясно бачимо з цього прикладу: Бог наказав Своєму народу упокорювати свої душі перед Ним, і вони досягали цього за допомогою колективного посту. Таким було визначення зі святкування Дня Покути – найбільш священного дня в єврейському календарі.

          Мені б хотілося звернути вашу увагу на два факти. Піст, у даному випадку, був реакцією з боку людей на пропоноване Богом прощення і очищення. Він наказав такий порядок святкування, при якому первосвященик входив у Святе Святих храму і звершував спокутування. Але це спокутування діяло тільки для тих, хто упокорював себе – готував себе через піст. Іншими словами, Бог робив Свою частину, а людина повинна була зробити свою. Саме так ми підтримуємо наші взаємини з Богом у багатьох сферах духовного життя. Бог виконує Свою частину, але Він чекає руху у відповідь з нашого боку. І дуже часто кроком у відповідь, який Бог чекає з нашого боку, є піст. У Старому Заповіті Бог наказав це усьому Своєму народові. Всякий, хто не постив у День Покути, виключався з числа Божого народу і вже не був його членом.

          Отже, ми бачимо, що Бог надавав величезне значення посту, як призначеному способу упокорювання самих себе перед Ним. І таким чином Його народ набував право на Його благословення, яке Він бажав дати їм.


          [1] Усі цитати з Біблії наведено згідно перекладу проф. Івана Огієнка

          Джерело

          Читай також

        • Відбулися IV дні формування для молоді
        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.