Владика Богдан Дзюрах під час катехизи на СДМ наголосив: «Без прощення неможлива любов і неможливе життя»

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Владика Богдан Дзюрах під час катехизи на СДМ наголосив: «Без прощення неможлива любов і неможливе життя»

          Продовжуємо ознайомлювати вас із темами, якими була наповнена українська програма Світових Днів Молоді у Лісабоні.

          Подаємо для роздумів і натхнення головні думки з катехизи Апостольського екзарха у Німеччині та країнах Скандинавії Богдана Дзюраха.

          — Пропоную зупинитися на словах, які сказав Святіший Отець Папа Франциск у  перший день зустрічі з молоддю на СДМ: «Бог нас любить такими, як ми є». 

          Бог не вказує на тебе пальцем, а розкриває свої рамена для обіймів. У пʼятницю ми беремо участь у Хресній Дорозі. Розпʼяття — це знак найбільшого милосердя, адже Господь розкрив свої рамена для тебе, для мене, для кожного з нас.

          Зверніть увагу, що одна з перших книг, які видав Папа Франциск, «Боже імʼя — милосердя». 

          Один канадський автор сказав, що любов починається з уважності, а довершується прощенням. Хто не вміє прощати, той не навчився любити. 

          Без прощення неможлива любов і неможливе життя. Адже Бог є любов і Бог є життєдайним, тому дарує нам прощення і милосердя.  

          Якщо би я мав зобразити милосердного Бога, то Він би схилявся над людиною, як люблячий отець. Ми часто маємо образ Бога, можливо, ще з дитинства, такого далекого, десь на хмарах. А Бог — поруч. Він є саме таким — похиленим над людиною.

          Читаючи Святе Письмо, ми знаходимо образ саме такого Бога, який є близько. Він дбає про людину навіть, коли вона згрішила. У книзі Буття читаємо, що коли Адам і Єва згрішили, «Бог дав людині одіж зі шкіри». У цьому моменті автор не вказує на Бога, як на караючого суддю, а як на батька, який буде довго і терпеливо чекати на повернення своїх дітей до Раю. Він не чекає пасивно, а кличе у своє товариство. 

          Цікаво, як би розвивалася історія людства, якби Адам, коли Бог його запитав, чи він порушив Заповідь, не вказував пальцем на Єву, говорячи, «вона — винна». Хоча насправді це було його рішення. А він перекинув відповідальність за своє хибне рішення на іншого. Звичайно, так найпростіше робити, та це не по-Божому і не по-християнськи. 

          Що було б, якби Єва теж не вказувала на когось іншого, а вдарилася і груди? Я переконаний, що Бог і в тій ситуації був би милосердним на прощення. 

          Бог сказав, що останнє слово не буде за гріхом, бо «Я — ваш батько, я вас люблю, я вам все прощаю». 

          Папа Франциск, як тільки став єпископом Риму, під час своєї першої катехизи на головній площі Ватикану, розповів історію, яка сталася в Буенос-Айресі: відбулася велика Літургія з нагоди приїзду до Аргентини фігурки Матері Божої Фатімської. Багато людей прийшли на Сповідь. Серед них він побачив стареньку бабусю, і запитав її, можливо, вона не потребує Сповіді, може, не має гріхів. На що вона відповіла: «Всі мають гріхи». Тоді він запитав: «А, може, Бог вам не простить». Вона глянула і відповіла: «Бог все прощає». «Чому ви такі впевнені?»,— продовжив Папа Франциск, а бабуся відповіла: «Якби Бог не прощав, то світ давно вже перестав би існувати». 

          Папа Іван Павло ІІ казав: «всі ми потребуємо прощення — Бога і ближнього». Тож усі ми маємо бути завжди готові просити прощення і прощати. 

          Бог проявляє своє милосердя також через своє піклування і любов. В Ісаї є дуже гарний вірш: «Коли Ізраїль був ще маленький, я полюбив його. З Єгипту я покликав свого Сина. Я був для них тим, хто знімає ярмо зі шиї. Я похилився над ним. Я нагодував його».

          Саме Він годує свій народ манною небесною, виточує воду зі скелі, помножує хліб у пустелі. 

          Саме в Ісусі Христі ми маємо не просто благовісника Божого милосердя, а втілення Божої любові і милосердя. Він постійно це проповідував і на цьому наголошував. І саме він сказав нам моліться «Отче наш».

          Це «Отче наш» не передає вповні тієї родинної атмосфери, яка є в слові «Агапе», яке можна перекласти — «татусю», «таточку», «татусю». Та саме так Ісус закликає нас молитися, бо Бог є люблячим і милосердним. 

          Боже милосердя не лише зцілює, а й дає силу жити по-Божому. А ще прощення дарує радість. Не біймося також сліз після Сповіді. Та є сльози, які не доходять до обличчя, а залишаються в серці. І це є теж Божим даром — вміти плакати над своїми гріхами. А ще більшим даром є радіти від прощення. 

          Важливою в темі милосердя є «Притча про милосердного самарянина». Ми бачимо, скільки людей пройшли повз цього пораненого чоловіка. Це нам нагадує гармси на фасадах будинків у час Революції Гідності — «Байдужість вбиває». 

          Коли в 2016 році з владикою Борисом ми були на зустрічі зі Святішим Отцем Папою Франциском, як Постійний Синод, я зацитував саме цю фразу — «байдужість вбиває». І це не лише тому, що байдужість когось вбиває  — це вже наслідок. Байдужість вбиває щось Боже і по-справжньому людське в мені самому. Це — перша жертва. Байдужість  вбиває мою здатність відчувати, змилосердитися. 

          Цікаво, що в «Притчі милосердного батька» і в «Притчі про милосердного самарянина» є три речі, які вчать нас, як жити:

          — зауважити іншу людину;

          — змилосердитися;

          — діяти.

          Ми маємо стати знаряддям Божого милосердя. Це — наше покликання. Служити іншим, зауважувати людську потребу і страждання. Не відводити очей від стражденної людини. 

          Я був на Марсовому полі у Львові (поховання новітніх героїв, які загинули в російсько-українській війні) — як багато там є болю, страждання і сліз. 

          Не забувайте про вдів і сиріт. Це ті категорії, на які Господь у Святому Письмі звертає особливу увагу. Не перекладаймо відповідальності на волонтерів, владу, громадські організації, а берімо відповідальність на себе. адже їхні батьки і чоловіки не просто віддали щось зі себе, а віддали самих себе. Тому маємо зробити все, щоб вони не почувалися покинутими чи непідтриманими. Бог закликаєте у притчі про самарянина — йди і ти, роби так само. 

          Важливо не дозволити, щоб вороглюдського спасіння окупував хоча б частину мого серця. Ми віримо в силу Божої любові і милосердя. На неї уповаймо і черпаймо силу, щоб любити так, як він любив — вічною і милосердною любовʼю.

          Підготувала Наталія Павлишин

           

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"